The post Законопроект про розширення підстав звільнення з військової служби за станом здоров`я first appeared on Військовий адвокат | Речник права.

Визначення особливого періоду

У зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року.

А з моменту прийняття Президентом України Указу від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» в Україні настав особливий період і Збройні Сили України переведені на функціонування в умовах особливого періоду.

Відповідно до Закону України про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію», статті 1 Закону України «Про оборону України», особливий період – період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій, та відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період – період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Військове адміністративне правопорушення (ч. 3 ст. 172-20 КУпАП)

Відповідно, законодавство передбачає спеціальну відповідальність за правопорушення, які вчиняються в умовах особливого періоду, зокрема у воєнний час. В тому числі за  правопорушення, що вчиняються військовослужбовцями.

Так, частина третя ст. 172-20 КУпАП передбачає відповідальність військовослужбовця за військове адміністративне правопорушення, вчинене в умовах особливого періоду.

Відповідно до диспоциції ч. 3 ст. 172-20 КУпАП, адміністративним правопорушенням вважається:

• розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв;
• або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів;

що вчиняється:

• військовослужбовцями;
• військовозобов`язаними;
• та резервістами;

під час:

• проходження зборів на території військових частин, військових об`єктів;
• або поява таких осіб на території військової частини в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп`яніння;
• або виконання ними обов`язків військової служби в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп`яніння;
• а також відмова таких осіб від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння;

вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі самі порушення, або в умовах особливого періоду.

Перше, що потрібно знати, що відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби, зокрема у разі якщо вони перебувають на території військової частини (в тому числі, які тимчасово змінили місце дислокації).

Також потрібно розуміти, що відмовляючись від проходження медичного огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, військовослужбовець, військовозобов`язаний чи резервіст вже вчиняє військове адміністративне правопорушення передбачене ч. 3 ст. 172-20 КУпАП, та відповідно несе відповідальність за відмову від проходження огляду. Яка за санкцією статті прирівнюється до відповідальності у разі перебування осіб у вказаних станах сп’яніння.

Тобто можна сказати, що відмовляючись від огляду особа визнає правопорушення, яке їй інкримінують.

Згідно Інструкції «Про порядок оформлення і складання матеріалів про військові адміністративні правопорушення, передбачені статтею 172-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення» у разі виявлення факту або виникнення підозри у розпиванні алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вживанні наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів військовослужбовцем на території місця проходження військової служби, військових об`єктів, або появи військовослужбовця на території місця проходження військової служби, військових об`єктів у нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп`яніння, або виконання військовослужбовцем обов`язків військової служби в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп`яніння для підтвердження ознак військового адміністративного правопорушення (стаття 172-20 КУпАП) такого військовослужбовця направляють до закладу охорони здоров`я на підставі письмового направлення військовослужбовця на огляд з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння уповноваженої посадової особи.

Військовослужбовець направляється до закладу охорони здоров`я з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння у супроводі військовослужбовців підрозділу власної безпеки СЗРУ.

У разі відмови військовослужбовця від направлення до закладу охорони здоров`я з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння уповноважена посадова особа робить про це відповідний запис у протоколі та засвідчує факт відмови своїм підписом і підписами двох свідків.

Інші обов’язки військовослужбовців

Згідно зі ст.ст. 9, 11, 13, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, на військовослужбовців покладений обов`язок свято та непорушно додержуватися Конституції України та законів України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, сумлінно вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов`язки, бути готовим до виконання завдань, пов`язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, бути хоробрим і дисциплінованим, не допускати негідних вчинків і стримувати від них інших військовослужбовців, додержуватися вимог безпеки, вживати заходів до запобіганню захворюванню, травматизму, повсякденно підвищувати фізичну загартованість і тренованість, утримуватися від шкідливих звичок.

Окрім того, відповідно до ст. 241 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, кожний військовослужбовець повинен піклуватися про збереження свого здоров’я, не приховувати хвороб, суворо додержуватися правил особистої, громадської гігієни та утримуватися від шкідливих звичок (куріння і вживання алкоголю).

Відповідальність

Санкція частини 3 статті 172-20 КУпАП передбачає відповідальність у виді  штрафу у розмірі від двохсот п’ятнадцяти до двохсот вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на користь держави. А саме в сумі від 3655 грн. до 4760 грн.

Або арешт з утриманням на гауптвахті на строк від семи до десяти діб.

Що потрібно знати? Згідно ст. 307 КУпАП штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови – не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

У разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений ч. 1 ст. 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.

У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу, витрати на облік зазначених правопорушень.

Це означає, що у разі несплати штрафу в установлений законом строк, і у разі виконання постанови про накладення штрафу в примусовому порядку, розмір штрафу, який потрібно сплатити, становитиме від 7310 грн. (3655 грн. х 2) до 9520 грн. (4760 грн. х 2).

Тобто, до розміру штрафу, що визначений судом і зазначений у постанові про стягнення штрафу, застосується подвійний коефіцієнт.

Докази

Вина у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 172-20 КУпАП підтверджується, зокрема такими доказами:

• протоколом про адміністративне затримання;
• протоколом про військове адміністративне правопорушення;
• протоколом про адміністративне правопорушення;
• актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціального технічного засобу;
• відповідною довідкою медичного закладу, в якій зазначено, що особа перебуває в наркотичному сп’янінні;
• висновком щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції;
• письмовими поясненнями особи;
• поясненнями свідків, які підтверджують факт відмови від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння.

Окрім того, суди беруть до уваги витяги з наказів командирів військових частин (по стройовій частині) про зарахування осіб до списків особового складу частини, документи, які посвідчують особу військовослужбовця, резервіста. Зокрема копію військового квитка.

Також трапляються випадки, коли на підтвердження перебування осіб в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння представники військових частин надають акт щодо візуального медичного огляду. Згідно якого начальник медичного пункту допускає (робить висновок-припущення), що певна особа знаходиться в стані сп`яніння.

Однак суди надаючи оцінку таким актам, сприймають їх критично. Бо вони не є  категоричним та достовірним доказом того, що особа вчинила адміністративне правопорушення.

Оскільки вони містять лише припущення щодо перебування особи в стані сп`яніння. Так як висновок робиться на підставі візуального огляду особи.

І в тих випадках, коли будь-яких інших доказів, які б надавали можливість достовірно стверджувати про вчинення особою інкримінованого їй адміністративного правопорушення, матеріали справи не містять, а також відсутня пропозиція пройти огляд на стан сп’яніння, та відмова від такого проходження, – то суди не притягують таких осіб до адміністративної відповідальності.

Так, згідно зі ст. 62 Конституції України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. За змістом цієї норми на особу не може бути покладений і обов`язок доводити свою невинуватість у вчиненні адміністративного правопорушення.

Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі зазначив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

У відповідності до стандарту доказування «поза розумним сумнівом» (рішення у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства»), який застосовується при оцінці доказів, докази можуть «випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (рішення у справі «Коробов проти України»).

Тож, провадження у справах про військове адміністративне правопорушення в таких випадках закривають у зв`язку з відсутністю в діях складу адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 172-20 КУпАП.

Статистика розгляду справ

З 24 лютого 2022 року в судах першої інстанції у справах про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 172-20 КУПАП станом на 16.12.2022 року прийнято більш ніж 30 тисяч рішень.

За даними Єдиного реєстру судових рішень по таким справам подавалося більше ніж 300 апеляційних скарг.

Зокрема, доволі поширеною є статистика щодо оскарження рішень судів першої інстанції військовими частинами (їх представниками).

Апеляційні суди в таких випадках висловлюються наступним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 294 КУпАП, постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу.

Представник військової частини не є особою, яка згідно ч. 2 ст. 294 КУпАП, має право на оскарження постанови суду у справі про адміністративне правопорушення.

Питання повернення апеляційної скарги не врегульоване нормами КУпАП. Разом з тим, згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий розгляд його справи незалежним і безстороннім судом.

З метою додержання принципу законності, виникла необхідність в застосуванні принципу аналогії закону найбільш близької галузі права – кримінального процесуального права.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України, апеляційна скаргаповертається, якщо апеляційну скаргу подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу.

У зв`язку з наведеним, оскільки апеляційна скарга подана особою, яка не має права на подачу апеляції, її слід повернути разом з усіма доданими до неї документами.

А у випадках коли суди перших інстанцій розглядали справу з формальним підходом. А саме, якщо не досліджували докази винуватості, і з матеріалів справи вбачалась відсутність останніх, то суди апеляційних інстанцій скасовують оскаржувану постанову, а провадження у справі закривають на підставі п.1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Щодо строку на апеляційне оскарження

У випадках коли апелянти просили поновити строк на апеляційне оскарження в своїх клопотаннях, у разі наведення ними поважних причини пропуску такого строку, суди зазвичай задовольняли клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження.

Відповідно до ст. 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності.

Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

Тож, у разі коли строк оскарження постанови суду першої інстанції закінчився, необхідно заявити клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження, обґрунтовувати його, та навести поважні причини пропуску такого.

The post Притягнення військовослужбовців до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 172-20 КУпАП first appeared on Військовий адвокат | Речник права.

Одним із основних актів, що регулює відносини, пов’язані з провадженням волонтерської діяльності в Україні є Закон України «Про волонтерську діяльність» (далі – Закон).

Визначення волонтерської діяльності та допомоги

Закон визначає волонтерську діяльність як: добровільну, соціально спрямовану, неприбуткову діяльність, що здійснюється волонтерами шляхом надання волонтерської допомоги.

Волонтерська допомога – роботи та послуги, що безоплатно виконуються і надаються волонтерами.

Напрямки волонтерської діяльності

Окрім того, Закон визначає напрямки волонтерської діяльності, за якими вона здійснюється. Зокрема такими напрямками є:

• надання волонтерської допомоги громадянам, які постраждали внаслідок надзвичайної ситуації техногенного чи природного характеру, дії особливого періоду, правових режимів надзвичайного чи воєнного стану, проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресію Російської Федерації проти України та/або іншої країни проти України, у результаті соціальних конфліктів, нещасних випадків, а також жертвам кримінальних правопорушень, біженцям, внутрішньо переміщеним особам (абз.4, ч.3, ст.1 Закону);
• надання волонтерської допомоги Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, правоохоронним органам, органам державної влади під час дії особливого періоду, дії правового режиму надзвичайного чи воєнного стану, проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та/або іншої країни проти України (абз.9, ч.3, ст.1 Закону);
• надання волонтерської допомоги для подолання наслідків бойових дій, терористичного акту, збройного конфлікту, тимчасової окупації (абз.10, ч.3, ст.1 Закону);
• надання волонтерської допомоги для подолання наслідків збройної агресії Російської Федерації проти України та/або іншої країни проти України, а також для післявоєнного відновлення і розвитку України (абз.11, ч.3, ст.1 Закону);
• надання волонтерської допомоги особам/сім’ям, які опинилися у складних життєвих обставинах через шкоду, завдану бойовими діями, терористичним актом, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією, збройною агресією Російської Федерації проти України та/або іншої країни проти України (абз.12, ч.3, ст.1 Закону).

Така волонтерська діяльність несе певний ризик для життя та здоров’я волонтера. Відповідно наслідками такої волонтерської діяльності може бути і поранення (контузії, травми, каліцтва), отримані під час надання волонтерської допомоги. І навіть загибель (смерть) волонтера.

В свою чергу, законодавцем були імплементовані до Закону України «Про волонтерську діяльність» норми (гарантії) щодо соціального захисту волонтерів, які отримали інвалідність внаслідок поранення та для сімей загиблих волонтерів.

Оскільки Держава в особі її органів та посадових осіб гарантує і забезпечує захист передбачених Конституцією України та законами прав, свобод і законних інтересів волонтерів, отримувачів волонтерської допомоги, організацій та установ, що залучають до своєї діяльності волонтерів (ч.4, ст.1 Закону).

Виплата одноразової грошової допомоги

Тож, статею 6 Закону України «Про волонтерську діяльність» передбачене право на отримання виплати одноразової грошової допомоги (далі – ОГД):

• у разі загибелі (смерті) волонтера під час надання волонтерської допомоги;
• або у разі інвалідності волонтера внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час надання волонтерської допомоги.

Тобто для виникнення права на отримання виплати ОГД визначальним є те, що загибель чи поранення волонтера має бути пов’язане саме із наданням волонтерської допомоги, і саме під час її надання.

А також визначальним є місце отримання поранення чи загибелі волонтера:

• в районі проведення антитерористичної операції; 
• в районі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях; 
• в районі здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та/або іншої країни проти України;
• в районі бойових дій та збройних конфліктів (далі – в районах).

Розмір одноразової грошової допомоги

Розмір виплати одноразової грошової допомоги залежить від:

• підстави виплати: у зв’язку із загибелю (смертю) волонтера, чи у зв’язку із встановленням інвалідності волонтера внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час надання волонтерської допомоги;
• прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 1 січня відповідного календарного року. 

Станом на 01.01.2022 р. Законом України «Про державний бюджет на 2022 рік» від 02.12.2021 року №1928-IX встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розмірі 2 481 грн.

Одноразова грошова допомога у разі загибелі волонтера

Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України «Про волонтерську діяльність», у разі загибелі (смерті) волонтера під час надання волонтерської допомоги в районах (вищевказаних) сім’ї загиблого (померлого), його батькам та утриманцям виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 500 прожиткових мінімумів, встановлених законом для працездатних осіб.

Станом на 2022 рік така одноразова грошова допомога становить 1 240 500 грн.

Одноразова грошова допомога волонтерам, що отримали інвалідність внаслідок поранення

Така одноразова грошова допомога залежить від ступеня втрати працездатності.

Керуючись ч.1 ст.6 Закону України «Про волонтерську діяльність», у разі встановлення інвалідності волонтера внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час надання волонтерської допомоги в районах (вищевказаних), ОГД виплачується в таких розмірах:

• у разі встановлення інвалідності I групи – 250 прожиткових мінімумів, встановлених законом для працездатних осіб, а саме: 620 250 грн. станом на 2022 рік;
• у разі встановлення інвалідності II групи – 200 прожиткових мінімумів, встановлених законом для працездатних осіб, а саме: 496 200 грн. станом на 2022 рік;
• у разі встановлення інвалідності III групи – 150 прожиткових мінімумів, встановлених законом для працездатних осіб, а саме: 372 150 грн. станом на 2022 рік.

Порядок виплати одноразової грошової допомоги

ОГД виплачується за рішенням органу, визначеного Кабінетом Міністрів України, та в порядку і на умовах визначених останнім.

Відповідний визначений КМУ орган приймає рішення про виплату ОГД на підставі:

• звернення набувачів цієї допомоги до нього; 
• довідки судово-медичної експертизи про причини смерті або довідки про характер отриманих поранень в районах (вищевказаних);
• а також, у разі необхідності, свідчень керівника одного з підрозділів Збройних Сил України, інших військових формувань, правоохоронних органів, органів державної влади, який перебуває безпосередньо в районах (вищевказаних).

До звернення набувачів одноразової грошової допомоги також можуть додаватися інші документи, які підтверджують факт надання волонтерської допомоги в районах.

Такими документами, зокрема можуть бути: листи-прохання про допомогу, акти прийому-передачі, подорожні листи, договори про провадження волонтерської діяльності, про надання волонтерської допомоги певному підрозділу тощо.

Адвокат Ольга Дурноп’янова

The post Одноразова грошова допомога волонтерам чи членам їх сімей у разі загибелі волонтера або його інвалідності внаслідок поранення first appeared on Військовий адвокат | Речник права.

Підстави звільнення військовослужбовців з військової служби в період дії воєнного стану, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, визначені в пункті 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ.

Перелік таких підстав є вичерпним, та відмінним від тих підстав звільнення, що діють в особливий період. А саме, такий перелік є вужчим.

Кожна обставина, що визначена пунктом другим ч. 4 ст. 26 Закону є самостійною підставою для звільнення військовослужбовця з військової служби під час дії воєнного стану. І необхідність підтвердження кожної – відсутня. 

Тобто, для виникнення у військовослужбовця права на звільнення достатньо наявності однієї підстави!

Більш того, реалізувати своє право на звільнення після призову під час мобілізації у період дії воєнного стану, за наявності передбачених законом підстав, військовослужбовець може на будь-якому етапі проходження військової служби. 

Найчастішою підставою звільнення, з якими сьогодні звертаються військовослужбовці є через сімейні обставини або інші поважні причини.

А найгострішою сімейною обставиною – абз. 5 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, а саме:

• у зв’язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю;
• у зв’язку з наявністю одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

Як бачимо, що для дружини (чоловіка) військовослужбовця законодавець не конкретизує, яка саме група інвалідності має бути. Це означає, що може бути будь-яка з трьох груп.

Якщо ж це батьки військовослужбовця чи дружини (чоловіка), то тут наявні обмеження по групам. А саме I чи II група інвалідності.

Як подавати рапорт на звільнення?

Відповідно до пункту 233 Положення, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорт та документи, які підтверджують підстави звільнення.

Тобто, військовослужбовець звертається з рапортом до свого прямого командира, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так по черзі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена повноваженнями вирішувати питання звільнення військовослужбовця по суті.

Для зручності в рапорті можна одразу зазначати всіх командирів від прямого до командира військової частини.

Відразу звертаю увагу, що у разі звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, таке звільнення здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення (абз. 3 пункту 14.10 розділу XIV Інструкції).

Тобто, при поданні рапорту на звільнення потрібно враховувати вказану норму. Одночасно слід пам’ятати, що у разі неможливості з різних причин додати до рапорту оригінали документів, спробуйте додати нотаріально засвідчені копії.

Що потрібно зазначати у рапорті на звільнення з військової служби:

• Підставу звільнення з військової служби (відповідний підпункт п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу»);
• Думку військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю (бажаєте/чи не бажаєте проходити службу у військовому резерві); 
• Погодження на виключення із списків особового складу військової частини до моменту проведення усіх необхідних розрахунків (необов’язково, за бажанням); 
• Районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Які документи подавати?

Документами, які підтверджують підстави на звільнення з військової служби через сімейні обставини (абз. 5 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону), зокрема є: 

• документ, який підтверджує, що особі встановлено інвалідність (Довідка до акта огляду МСЕК про встановлення групи інвалідності за формою № 157-1/о, затвердженою Наказом МОЗ України від 30.07.2012 р. № 577); 
• посвідчення інваліда певної групи (серія, №, ким та коли виданий); 
• документи, що підтверджують родинні зв’язки (свідоцтво про шлюб, свідоцтво про народження, паспорт громадянина України військовослужбовця та дружини (чоловіка)/батьків, військовий квиток, тощо).

Як подається рапорт на звільнення?

Рапорт подається нарочно або шляхом надсилання поштою. У разі самостійного подання, його потрібно зареєструвати та проставити вхідний номер, дату. Також буде добре, якщо у військовослужбовця буде другий екземпляр рапорту з відповідними відмітками про прийняття. 

У разі відмови у прийнятті рапорту на звільнення, його потрібно надіслати цінним листом з описом вкладення.

Що потрібно пам’ятати та на що звернути увагу?

Після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов’язані у п’ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік (п. 242 Порядку).

Також пам’ятайте, що громадяни, звільнені з військової служби, зобов’язані в 5-ти денний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів (територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки) за місцем проживання для взяття на військовий облік (ч. 11 ст. 26 Закону, п. 242 Положення, абз. 21 п. 14.10 розділу XIV Інструкції).

Що робити при відмові чи не прийняті рапорту?

У разі прийняття неправомірного рішення, не прийняття рішення при розгляді рапорту, чи не прийняття рапорту взагалі, такі дії чи бездіяльність органів військового управління та командирів (начальників) можуть бути оскаржені військовослужбовцями в порядку, передбаченому законами, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами (ст. 19 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Відповідно ст. 110 Розділу V Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, усі військовослужбовці мають право надсилати заяви чи скарги або особисто звертатися до посадових осіб, органів військового управління, органів управління Служби правопорядку, органів, які проводять досудове слідство, та інших державних органів у разі прийняття незаконних рішень, дій (бездіяльності) стосовно них командирами (начальниками) або іншими військовослужбовцями, порушення їх прав, законних інтересів та свобод.

Заява чи скарга з інших питань службової діяльності подається безпосередньому командирові (начальникові) тієї особи, дії якої він оскаржує, а в разі, якщо особи, які подають скаргу, не знають, з чиєї вини порушені їх права, заява чи скарга подається в порядку підпорядкованості (ст. 111 Дисциплінарного статуту ЗСУ). 

Окрім того, таке рішення, дія чи бездіяльність може бути оскаржена в судовому порядку шляхом звернення до відповідного адміністративного суду.

Адвокат

Ольга Дурноп’янова

The post Особливості реалізації військовослужбовцем права на звільнення з військової служби за сімейними обставинами first appeared on Військовий адвокат | Речник права.

Військова служба за контрактом може бути достроково припинена шляхом розірвання контракту, та у зв’язку із закінченням строку контракту.

Стосовно розірвання контрактів

Законодавством, а саме ч. 5 ст. 26 Закону №2232-ХІІ, передбачені підстави для припинення (розірвання) контрактів та звільнення військовослужбовців з військової служби, які проходять військову службу за контрактом: 

• у мирний час;
• під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації та з моменту введення воєнного стану);
• під час мобілізації та дії воєнного стану.

З моменту введення воєнного стану застосовуються підстави передбачені п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону №2232-ХІІ для припинення (розірвання) контрактів та звільнення військовослужбовців.

З вказаною нормою закону кореспондується і пункт 35 Положення №1153/2008, який говорить, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець звільняється з військової служби у період з моменту введення воєнного стану до оголошення демобілізації на підставах, передбачених п. 3 ч. 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу».

Це означає, що така підстава, як у зв’язку із закінченням строку контракту з моменту введення воєнного стану – відсутня. І відповідно, контракт з цієї підстави не може бути припиненим (розірваним), а військовослужбовець звільненим з військової служби – до оголошення демобілізації.

Хоча, в інші періоди (мирний час, особливий період) контракт може бути припиненим з такої підстави.

В той же час, у разі наявності інших обставин, які закон визначає як підставу(и), контракт може бути розірваним, а військовослужбовець звільненим з військової служби.

Стосовно строку дії контракту під час воєнного стану

Статтею 23 Закону №2232-ХІІ встановлені строки проходження військової служби, зокрема і для громадян України, які приймаються на військову службу за контрактом. 

Одночасно, п. 2 ч. 9 ст. 23 Закону№2232-ХІІ встановлює правило що, для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки з моменту введення воєнного стану до оголошення демобілізації. 

Аналогічне положення декларує пп. 2 п. 252 Положення №1153/2008, що військовослужбовці Збройних Сил України звільненню не підлягають та продовжують проходити військову службу понад встановлені строки на період після введення воєнного стану – до оголошення демобілізації. 

Згідно абз. 3 п. 12 Положення, в особливий період продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених ч. 9 ст. 23 Закону №2232-ХІ оформлюється наказами по стройовій частині. 

У разі продовження строку контракту у визначених Положенням випадках, у примірнику, що зберігається в особовій справі, робиться запис із зазначенням підстав та дати продовження строку контракту, який завіряється підписом командира (начальника) військової частини та скріплюється відповідною гербовою печаткою (п. 37 Положення №1153/2008). 

Військовослужбовець за бажанням може подати до служби персоналу військової частини другий примірник контракту, де робиться відповідний запис із зазначенням підстав продовження строку контракту. У разі неподання військовослужбовцем примірника контракту в першому примірнику робиться відповідний запис. 

Отже, під час дії воєнного стану контракти, строк яких закінчився, продовжуються понад встановлений строк до визначених термінів. Та не можуть бути припиненими з підстави закінчення строку контракту. Окрім визначених законом випадків, які надають право під час дії воєнного стану розірвати контракт.

Тому, поняття контракт до оголошення рішення про демобілізацію означає, що строк контракту, який мав закінчитися під час дії воєнного стану не закінчується. Такий контракт продовжує діяти понад встановлені строки, з моменту введення воєнного стану (настання воєнного часу) – до оголошення демобілізації.

Адвокат

Ольга Дурноп’янова

The post Дострокове припинення контрактів. Що означає поняття «контракт до оголошення демобілізації»? first appeared on Військовий адвокат | Речник права.

Одне з найпоширеніших запитань, яке виникає у військовослужбовців призваних на військову службу під час мобілізації до лав ЗСУ, – це який строк проходження військової служби. До оголошення рішення про демобілізацію чи можливо раніше?

Нормативно-правовими актами, які визначають строк військової служби та порядок звільнення, зокрема є Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу» № 2232-ХІІ, та Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Статтею 23 Закону № 2232-ХІІ визначені строки військової служби. Зокрема, ч. 7 ст. 23 Закону говорить, що для військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, встановлений строк військової служби – до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

Окрім того, ч. 9 ст. 23 Закону № 2232-ХІІ говорить, що під час дії особливого періоду, а саме з моменту введення воєнного стану (настання воєнного часу), для військовослужбовців, у яких закінчився строк військової служби, встановлений статтею 23 Закону, військова служба продовжується понад встановлені строки – до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених пунктами «б», «в», «г» ч. 2, пунктами «б», «в», «г», «ґ», «д», «е» ч. 3 ст. 26 цього Закону.

Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України (ч. 3 ст. 24 Закону № 2232-ХІІ).

Таким чином, відповідаючи на питання слід сказати, що військовослужбовці призвані на військову службу за мобілізацією на особливий період, мають проходити таку службу строком – до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію з виключенням військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

В той же час, є передбачені законом підстави, коли військовослужбовці можуть бути звільнені з військової служби під час дії воєнного стану. Тобто до того, як закінчиться особливий період, чи буде оголошена демобілізація. Перелік таких підстав є вичерпним, та чітко визначений в п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ.

Реалізувати своє право на звільнення з військової служби після призову під час мобілізації, у період дії воєнного стану, за наявності передбачених законом підстав, військовослужбовець може на будь-якому етапі проходження військової служби.

Адвокат Ольга Дурноп’янова

The post Строк військової служби призваних під час мобілізації військовослужбовців first appeared on Військовий адвокат | Речник права.

Військовослужбовці, які відповідно до наказу командира по стройовій частині були направлені з місця проходження військової служби у відрядження до іншої військової частини для виконання бойових завдань (залучені для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях), зокрема строком до окремого розпорядження, за наявності підстав мають право на виплату добових в розмірі, визначеному чинним законодавством на час відрядження, за кожну добу відрядження.

У разі не нарахуванні і не виплаті військовослужбовцю добових витрат за час перебування у відрядженні після повернення з такого відрядження або при звільненні з військової служби, він може звернутися із заявою безпосередньо до військової частини про здійснення нарахування та виплати добових витрат за час перебування у відрядженні.

А у разі відмови у виплаті добових, звернутися з позовною заявою до суду в порядку адміністративного судочинства.

Найбільш частою причиною відмови у здійсненні виплати добових є посилання на Наказ Міністерства Оборони України №105 від 20.02.2017 року. В якості аргументу зазначається, що під час відрядження військовослужбовець перебував на харчуванні військової частини. 

Також, у листі про відмову у виплаті вказують, що таке відшкодування здійснюється лише за наявності:

• документів, що підтверджують факт та період відрядження;
• оригіналів документів, які підтверджують вартість понесених витрат.

Правове обґрунтування права на виплату добових

Частиною 6 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що при виконанні службових обов`язків, пов`язаних з відрядженням в інші населені пункти, військовослужбовцям відшкодовуються витрати на відрядження в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 13 Постанови КМУ від 02.02.2011р. №98 визначено, що особливості направлення у відрядження військовослужбовців визначаються за погодженням з Міністерством фінансів, Міністерством оборони, тощо.

Наказом Міністерства оборони України від 20.02.2017 №105 затверджено Інструкцію про відрядження військовослужбовців Збройних Сил України, яка визначає особливості направлення військовослужбовців Збройних Сил України у відрядження в межах України та механізм відшкодування витрат на відрядження.

Виплата добових врегульована, зокрема, пунктами 10 – 11 Інструкції. Де визначено, що окремим видом витрат, що не потребують спеціального документального підтвердження, є добові витрати.

Тобто, така підстава відмови у здійсненні нарахування та виплати добових, як відсутність оригіналів документів, які підтверджують вартість понесених витрат, – є безпідставною.

Добові витрати відшкодовуються в єдиній сумі незалежно від статусу населеного пункту.

За кожний день (включаючи день вибуття та день прибуття) перебування військовослужбовця (крім військовослужбовців строкової служби) у відрядженні в межах України, враховуючи вихідні, святкові й неробочі дні та час перебування в дорозі (разом з вимушеними зупинками), виплачуються добові в межах сум, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 року № 98.

Відповідно до додатку 1 постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011р. №98 сума добових витрат на відрядження в межах України затверджена у редакції постанови КМУ від 23.12.2021 р. №1355 в розмірі 300 гривень.

В Інструкції детально описано, який  саме день вважається днем вибуття у відрядження, який день вважається днем прибуття з відрядження, та який час зараховується у строк відрядження.

Документи, що підтверджують факт та час відрядження

Обставини щодо вибуття військовослужбовця у відрядження та прибуття підтверджуються відповідними наказами, виданими як за місцем служби, так і за місцем відрядження, зокрема:

• наказ командира про вибуття із військової частини за місцем проходження служби у відрядження (витяг з наказу по стройовій частині);
• наказ командира про прибуття до військової частини за місцем відрядження (витяг з наказу по стройовій частині);
• наказ командира про вибуття із військової частини за місцем відрядження (витяг з наказу по стройовій частині);
• наказ про прибуття військовослужбовця з відрядження до військової частини за місцем проходження служби (витяг з наказу по стройовій частині).

Важливо знати, що сума добових визначається із урахуванням наказу про відрядження та відповідних первинних документів. За відсутності наказу про відрядження добові витрати не виплачуються.

Факт прибуття військовослужбовця в пункт (пункти) відрядження, та вибуття з нього, і період часу перебування у відрядженні підтверджується також посвідченням про відрядження з відповідними відмітками на зворотній стороні. 

Посвідчення повинно бути зареєстрованим, мати номер, на відмітках про прибуття і вибуття мають бути проставлені дати, печатки та підписи відповідальних осіб. Без належних відміток виплата добових не здійснюється.

Окрім того, відповідно до п.19 Інструкції забороняється здійснювати виплату добових за посвідченнями про відрядження, виданими з порушенням порядку їх оформлення.

Обмеження при виплаті добових

Приписами п.22 Інструкції зокрема передбачено, що виплата добових витрат здійснюється також військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які направляються у відрядження у складі підрозділів або військових частин в тому числі для участі військовослужбовців в антитерористичних операціях, в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії.

Одночасно, пунктом 24 Інструкції визначені обмеження при виплаті добових. Зокрема, виплата добових витрат військовослужбовцям не здійснюється за дні, коли вони забезпечуються триразовим харчуванням за рахунок держави, а також за період, коли відрядженому здійснюються польові виплати (морське грошове забезпечення).

Тобто, за дні, коли військовослужбовець не був забезпечений триразовим харчуванням за рахунок держави, військова частина повинна виплатити добові витрати. 

Тож, в разі не забезпечення військовослужбовця триразовим харчуванням і не виплати добових витрат, останній має право звернутися до суду, зокрема з такими позовними вимогами:

1. Визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо невиплати добових за час перебування у відрядженні за період часу з «» по «»;
2. Зобов`язати військову частину нарахувати та виплатити добові витрати за час перебування у відрядженні за період часу з «» по «».

При цьому, у відповідності до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається саме на відповідача.

Тобто, саме відповідач повинен буде довести належними та допустимими доказами, що військовослужбовця у період перебування у відрядженні було забезпечено триразовим харчуванням військовою частиною.

Загальний строк для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи становить 6 місяців, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАСУ).

Адвокат Ольга Дурноп’янова

The post Виплата добових витрат за час перебування військовослужбовця у відрядженні first appeared on Військовий адвокат | Речник права.

Військовослужбовці, які призвані на військову службу у Збройні Сили України під час мобілізації на особливий період на підставі Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» №69/2022 від 24.02.2022, зараховані до списків особового складу та призначені на посаду, відряджаються за наказом начальника відповідного ТЦК та СП, який виданий на підставі розпорядження, до інших військових частин та в інший населений пункт для виконання службових (бойових) завдань.

Серед інших постає питання, чи правомірне відрядження військовослужбовців строком до окремого розпорядження?  Та чи законно в наказі (по стройовій частині) і в посвідченні про відрядження вказувати саме такий строк та термін відрядження?

Відрядження (поняття)

Порядок та особливості направлення військовослужбовців ЗСУ у відрядження в межах України визначає Інструкція про відрядження військовослужбовців Збройних Сил України, що затв. Наказом Міноборони України від 20.02.2017 №105 (далі – Інструкція).

Відповідно до п. 2 Інструкції відрядження – направлення військовослужбовців Збройних Сил України (далі – військовослужбовці) за наказом командира (начальника, керівника) на певний строк в інший населений пункт для виконання службових завдань поза місцем постійної (тимчасової) дислокації військової частини (підрозділу).

Мета відрядження

Пунктом 145 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі – Положення) визначено, що військовослужбовці можуть бути направлені у відрядження самостійно або у складі військового підрозділу (команди) з метою, зокрема: 

• забезпечення охорони, супроводження і доставки військових вантажів, озброєння, військової техніки та інших матеріальних засобів; 
• виконання обов`язків військової служби у складі військових частин, задіяних до ведення воєнних (бойових) дій, у тому числі в антитерористичних операціях; 
• в інших випадках за викликом (розпорядженням) старших командирів.

Рішення про відрядження

Відповідно до п. 3 Інструкції №105 рішення про направлення військовослужбовців у відрядження (за наявності бюджетних асигнувань) та відшкодування витрат на відрядження приймають, зокрема:

• в інших органах військового управління – керівник органу військового управління або його заступник;
• у з’єднанні – командир з’єднання або його заступник;
• у військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях – командир (начальник, керівник) військової частини (військового навчального закладу, військового підрозділу вищого навчального закладу, установи, організації).

Військовослужбовці направляються у відрядження за рішенням командирів (начальників) військових частин або старших командирів (начальників), про що видається наказ командира (начальника) військової частини по стройовій частині (п. 145 Положення з яким кореспондується п. 3 Інструкції).

У відповідному наказі (по стройовій частині) зазначається: 

• пункт призначення; 
• найменування військової частини (установи, організації), куди відряджається військовослужбовець; 
• строк та терміни відрядження; 
• мета відрядження.

На підставі наказу про направлення у відрядження військовослужбовцям оформлюється у встановленому порядку посвідчення про відрядження (п. 146 Положення, п. 3 Інструкції).

У посвідченні про відрядження аналогічно вказується: пункт призначення (населений пункт, область), найменування військової частини (організації), куди відряджається військовослужбовець, термін відрядження, мета відрядження і підстава відрядження (наказ начальника відповідного ТЦК та СП).

Строк та термін відрядження

Строк відрядження визначається командиром (начальником, керівником), але не може перевищувати в межах України 30 календарних днів, крім випадків, коли інші строки відрядження визначаються законодавчими та іншими нормативно-правовими актами (п. 4 Інструкції). 

В абз. 1 п. 6 постанови КМУ від 02.02.2011 №98, який перекликається з п. 4 Інструкції, сказано, що строк одного відрядження визначається керівником, але не може перевищувати в межах України 30 календарних днів, крім випадків, зазначених в абзацах другому – шістнадцятому цього пункту.

При цьому, абз. 9 п. 6 постанови КМУ від 02.02.2011 №98, зі змінами та доповненнями, встановлено, що строк відрядження військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу та працівників, які направляються починаючи з 14 квітня 2014 року в межах України для участі в антитерористичних операціях та здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів, а також, здійснення заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, не повинен перевищувати період проведення таких заходів.

Таким чином, постанова КМУ від 02.02.2011 №98 (в редакції на час написання цієї консультації) містить розширені повноваження керівників військових підрозділів щодо відряджень та встановлює інший строк відрядження військовослужбовців в межах України для участі в здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, який не повинен перевищувати період проведення таких заходів, але може перевищувати строк 30 календарних днів.  

Тож, зазначення у наказі по стройовій частині та у посвідченні про відрядження строку та терміну відрядження з «дата відрядження» до окремого розпорядження відповідає вимогам чинного законодавства України.

Судова практика

Проаналізувавши рішення, які містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень (з 24.02.2022),  вбачається, що у всіх випадках позивачі вимагали визнати протиправним та скасувати наказ начальника по стройовій частині в частині направлення військовослужбовців у відрядження.

В обґрунтування протиправності оскаржуваного наказу військовослужбовці вказували, що в порушення вимог Інструкції від 20.02.2017 №105, в наказі не зазначено строк та термін відрядження.

Суди у цій категорії справ дійшли спільного висновку про відсутність підстав вважати, що оспорюваний наказ в частині відрядження позивачів до іншої військової частини для виконання бойових завдань прийнятий з порушенням порядку чи способу прийняття в частині строку і терміну відрядження таких військовослужбовців. 

Оскільки, беручи до уваги введення на всій території України правового режиму воєнного стану, який триває як на день виникнення спірних правовідносин, так і на день ухвалення судового рішення, оспорюваний наказ містить строк та термін відрядження позивачів, а саме: до окремого розпорядження.

Тож, посилання позивачів на відсутність в наказі строку та терміну відрядження є безпідставним за висновком судів.

Адвокат

Ольга Дурноп’янова

The post Строк та терміни відрядження військовослужбовців first appeared on Військовий адвокат | Речник права.