заповіт

Про спадкування та використання права написання заповіту

В мирний час сини ховають батьків, у воєнний – батьки синів. 

Френсіс Бекон

Українська нація платить таку велику ціну, за те, щоб здолати агресора та окупанта. 

Людина, покидаючи цей світ залишає по собі майно, та іноді і зобов’язання.  

Спробуємо пояснити простими словами для всіх громадян особливості спадкування.

Що таке спадкування? 

Спадкування — перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст.1216 ЦК України). 

Слід зазначити, що не все, що залишається після людини входить до складу спадщини (спадкової маси). У відповідності до ст. 1219 Цивільного кодексу України не входять до складу спадщини права та обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема:

1) особисті немайнові права: Під змістом особистого немайнового права розуміють можливість вільно визначати свою поведінку в індивідуальній життєдіяльності на власний розсуд, виключаючи будь-яке втручання з боку інших осіб, крім випадків, прямо передбачених законом. До особистих немайнових прав входять, але не виключно: 

  • право на особисту недоторканність (ст. 289 Цивільного кодексу України);
  • право на донорство (ст. 290 Цивільного кодексу України);
  • право на сім’ю (ст. 291 Цивільного кодексу України);
  • право на опіку або піклування (ст. 292 Цивільного кодексу України);
  • право на місце проживання (ст. 310 Цивільного кодексу України);
  • право на недоторканність житла (ст. 311 Цивільного кодексу України);
  • право на вибір роду занять (ст. 312 Цивільного кодексу України);
  • право на свободу пересування (ст. 313 Цивільного кодексу України);
  • та інші, тобто такі, що не можуть існувати окремо від особи.

2) право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;

4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

5) права та обов’язки особи як кредитора або боржника, які припиняються смертю особи.

Законодавство визначає спадкування за законом та за заповітом. Звернути увагу саме на заповіт цікаво в тому, що він є адресною підставою для набуття прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла певною конкретною особою. 

Отже, право на спадок мають особи визначені в заповіті, а у разі не прийняття спадщини, відмови від прийняття спадщини за наявності заповіту, визнання його недійсним, відсутності заповіту до спадкування залучаються особи за законом. 

Щодо порядку спадкування за законом про це можливо ознайомитись у Цивільному кодексі – де розглядається залучення осіб згідно черг.

Особливістю такого залучення є те, що і спадок ділиться у відповідності до кількості призваних до спадкування осіб в рівних долях. 

Пріоритетом заповіту є те, що особа може розпорядитись окремо щодо його майна уклавши заповіт – особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.  

Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.

Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

Кого ж не може позбавити права на спадок Заповідач:

Стаття 1241 ЦКУ визначає право на обов’язкову частку у спадщині такі категорії рідних: малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка).

У заповіті Заповідач може зобов’язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання, або для здійснення певних дій, щоб досягти суспільно корисну мету.

Заповідач має право призначити іншого спадкоємця на випадок, якщо спадкоємець, зазначений у заповіті, помре до відкриття спадщини, не прийме її або відмовиться від її прийняття чи буде усунений від права на спадкування

Частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом.

24 лютого 2022 року в Україні введено  режим воєнного стану відповідно до Закону України “Про правовий режим воєнного стану”.

Порядок посвідчення заповіту визначений:

 Цивільним кодексом України, Законом України «Про нотаріат», Порядком посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 р. № 419, Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 р. № 296/5.

06 березня 2022 року була прийнята постанова Кабінету Міністрів України  № 209 “Деякі питання державної реєстрації в умовах воєнного стану та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 164”. Вказаною постановою Постанову Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» було доповнено частиною четвертою і надано право посвідчувати заповіти певних категорій осіб і певні довіреності не тільки нотаріусам.

Для осіб, які в умовах воєнного стану здійснюють захист батьківщини від збройної агресії, надано можливість скласти і посвідчити заповіт у найбільш зручний і доступний для них спосіб – через звернення з таким проханням до командира (начальника) військового формування (органу) чи уповноваженої ним особи. Таке право надане:

–  військовослужбовцям Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань;

–  працівникам правоохоронних (спеціальних) органів;

–  працівникам органів цивільного захисту, які залучаються до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії іноземної держави.

Якщо заповіт посвідчується командиром (начальником) військового формування (органу) або іншою уповноваженою таким командиром (начальником) особою посвідчення має здійснюватися у присутності не менш як двох свідків, причому свідками не можуть бути:  особа, яка посвідчує заповіт; спадкоємці за заповітом; члени сім’ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Свідки, при яких посвідчено заповіт, ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.

Командир (начальник) військового формування (органу) або інша уповноважена таким командиром (начальником) особа не вправі посвідчувати заповіт на своє ім’я або від свого імені, на ім’я або від імені свого чоловіка чи своєї дружини, їх та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер).

Командир (начальник) військового формування (органу) або інша уповноважена таким командиром (начальником) особа має надіслати такий заповіт до Міністерства юстиції або його територіального органу для забезпечення їх реєстрації нотаріусами в Єдиному реєстрі довіреностей, Спадковому реєстрі. Таке надіслання здійснюється через Генеральний штаб Збройних Сил, Міністерство оборони, відповідний правоохоронний (спеціальний) або інший орган.

Заповіт особи, яка перебуває на лікуванні, має право посвідчити головний лікар, його заступник з медичної частини або черговий лікар, а також начальник госпіталю (стаття 40 Закону України «Про нотаріат»).

Заповіт військовополоненого

В період воєнного стану та до набрання чинності законом щодо врегулювання правовідносин за участю осіб, пов’язаних з державою-агресором, нотаріуси відмовляють громадянам РФ (окрім тих, які проживають в Україні на законних підставах) у вчиненні нотаріальних дій. Винятком є посвідчення заповіту військовополоненого.

Посвідчити заповіт військовополоненого має право начальник табору (установи, де створена дільниця) для військовополонених.

Що має містити текст заповіту

В умовах війни краще, щоб заповіт був написаний власноруч. Назва документа – «Заповіт» Обов’язковими реквізитами є дані особи яка пише заповіт: прізвище ім’я по батькові номер і серія паспорта чи будь-якого документу, що є у Вас, можливо номер «ідентифікаційного коду» (вірна назва РНОКПП), адреса.

Так само чітко вкажіть кому Ви і що конкретно із майна заповідаєте. Вкажіть так само по можливості всі відомі Вам дані про особу спадкоємця: прізвище, ім’я, по батькові, адресу, родинний ступінь, дату народження, місце роботи (для максимально точної ідентифікації спадкоємця).

Максимально точно перерахуйте майно. Як що це будинок  – адресу, автомобіль марку, номерний знак, та інші відомості. Важливо вказати дату складання заповіту, кількість складених заповітів, де в кого зберігаються копії вказавши прізвище, ім’я по батькові, посаду за можливості телефон. В умовах складання заповіту у військовій частині, після звернення з проханням до командира (начальника) військового формування (органу) чи уповноваженої ним особи запрошується два свідки персональні дані, посада, телефони яких максимально повно вносяться до заповіту. Надалі заповіт підписує заповідач та свідки, а посвідчує уповноважена особа. При нагоді передайте один з оригіналів заповіту Спадкоємцю.

Бережіть себе, а адвокати ЗСУ мають можливість надати консультації в тому числі і зі спадкового права для Військовослужбовців та членів їх сімей.

Алфьоров Григорій

Адвокат