міжнародне право

Заборонені методи і засоби ведення воєнних дій

Поняття міжнародного гуманітарного права

Міжнародне гуманітарне право (право збройних конфліктів, далі – МГП) – система міжнародно визнаних правових норм і принципів, що застосовуються під час збройних конфліктів, встановлюють права і обов’язки суб’єктів міжнародного права щодо заборони чи обмеження використання певних засобів і методів ведення збройної боротьби, забезпечення захисту жертв кофлікту та визначають відповідальність за порушення цих норм.

України є учасником основних багатосторонніх міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів щодо міжнародного гуманітарного права, з переліком яких можна ознайомитись за цим посиланням. Виконання норм МГП, чинність яких Україна визнала, є обов’язковим для Збройних Сил України.

Чинність норм МГП

Норми міжнародного гуманітарного права вступають у дію з початком збройного конфлікту або операції з підтримання миру і безпеки. Застосування норм припиняється із загальним закінченням воєнних дій, а на окупованій території – із закінченням окупації, за винятком застосування щодо осіб, чиє звільнення, репатріація або влаштування будуть здійснені після цих строків. Ці особи мають перебувати під захистом відповідних положень Женевської конвенції та І Додаткового протоколу аж до їхнього звільнення, репатріації або влаштування.

Завдання МГП

Основне завдання МГП – захист осіб, які не беруть безпосередньої участі у воєнних діях, а також тих, які перестали брати в них участь у результаті хвороби, поранення або будь-якої іншої причини, незалежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження,  майнового стану, місця проживання, мови або інших ознак.

Для виконання цього завдання МГП:

  • визначає правовий статус осіб і об’єктів, які знаходяться у районі (зоні) ведення воєнних дій;
  • встановлює ряд обмежень у виборі засобів, методів ведення воєнних дій сторонами, що воюють;
  • регламентує права та обов’язки осіб, які знаходяться під захистом МГП;
  • встановлює відповідальність держави і окремих осіб за порушення його норм.

МГП також встановлює захист об’єктів, які не мають військового значення, обмежує сторони, що воюють, у виборі засобів і методів ведення війни.

Відповідальність за порушення норм МГП

Відповідно до взятих міжнародних зобов’язань Україна зобов’язана притягати до відповідальності осіб, винних в порушенні норм МГП. Зокрема розділ ХХ Кримінального кодексу України містить перелік кримінальних правопорушень проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.

Стаття 438 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за порушення законів та звичаїв війни. За жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вигнання цивільного населення для примусових робіт, розграбування національних цінностей на окупованій території, застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також віддання наказу про вчинення таких дій, передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років.

Ті самі діяння, якщо вони поєднані з умисним вбивством, – караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

Також притягнення до кримінальної відповідальності передбачено за: застосування зброї масового знищення; розроблення, виробництво, придбання, зберігання, збут, транспортування зброї масового знищення; екоцид; геноцид; посягання на життя представника іноземної держави; злочини проти осіб та установ, що мають міжнародний захист; незаконне використання символіки Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала.

Заборонені методи війни

З метою запобігання зайвим стражданням та невиправданим жертвам серед цивільного населення, заподіянню великого і довгострокового збитку природному середовищу, пов’язаним із воєнними діями, для сторін, що воюють, встановлюються заборони та обмеження у виборі методів і засобів ведення воєнних дій:

  • убивати або завдавати поранення цивільним особам;
  • убивати або завдавати поранення особам, яких визнано чи яких за даних обставин належить визнати особами, які вибули зі строю (hors de combat). Особою, що вибула зі строю, вважається будь-яка особа, яка: перебуває під владою супротивної сторони; зрозуміло виражає намір здатися в полон; непритомна чи яким-небудь іншим чином виведена зі строю внаслідок поранення чи хвороби й тому не здатна оборонятися, за умови, що в будь-якому разі ця особа утримується від ворожих дій і не намагається втекти;
  • убивати парламентера і осіб, які його супроводжують. Парламентери – особи, призначені військовим командуванням для ведення переговорів з командуванням противника. Особи, які його супроводжують – сигналіст-барабанщик, перекладач та особа, яка несе білий прапор;
  • нападати на осіб, які зазнають корабельної аварії або покидають на парашуті літальний апарат, що терпить лихо, і які не чинять ворожих дій (за винятком осіб, які десантуються у складі повітряних десантів);
  • застосовувати силу, що допускається стосовно осіб, які не мають права на захист від прямих нападів, але у конкретних обставинах перевищує необхідну для досягнення законної військової мети;
  • примушувати осіб, які знаходяться під захистом МГП, брати участь у воєнних діях;
  • віддавати наказ “нікого не залишати в живих” або загрожувати ним;
  • брати заручників;
  • вводити противника в оману шляхом віроломства. Віроломство – дії, спрямовані на те, щоб викликати довіру противника, примусити його повірити,  що він має право на захист і зобов’язаний надати такий захист згідно з  нормами міжнародного права, які застосовуються в період збройних конфліктів, з метою його обману.  Прикладами віроломства є симулювання: наміру вести переговори під прапором перемир’я; капітуляції; виходу із ладу (небоєздатності) внаслідок поранення або хвороби; володіння статусом цивільної особи або некомбатанта; володіння статусом, який надає захист, шляхом використання розпізнавальних емблем (знаків) чи форми одягу Організації Об’єднаних Націй або нейтральних держав та держав, які не беруть участі в міжнародному збройному конфлікті;
  • використовувати не за призначенням розпізнавальні емблеми Червоного Хреста, Червоного Півмісяця чи Червоного Кристала, міжнародні розпізнавальні знаки цивільної оборони та розпізнавальні знаки культурних цінностей, міжнародний спеціальний знак особливо небезпечних об’єктів, білий прапор парламентера, інші міжнародно визнані знаки і сигнали;
  • незаконно використовувати розпізнавальну емблему Організації Об’єднаних Націй;
  • вдаватися до нападів невибіркового характеру, до яких належать напади: не спрямовані на конкретні військові об’єкти; при яких застосовуються методи або засоби ведення воєнних дій, які не можуть бути спрямовані на конкретні військові об’єкти; або при яких застосовуються методи або засоби ведення воєнних дій, наслідки яких не можуть бути обмежені, як це вимагається згідно з Додатковими протоколами до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, і які у кожному такому випадку вражають військові об’єкти й цивільних осіб або цивільні об’єкти, не розрізняючи їх; здійснювати напад невибіркового характеру, який може спричинити такі втрати серед цивільного населення та такий збиток цивільним об’єктам, що будуть непорівнянними з досягненням необхідної військової переваги над противником;
  • здійснювати терор щодо цивільного населення;
  • використовувати голод серед цивільного населення з метою досягнення воєнних цілей;
  • знищувати, вивозити або приводити в несправність об’єкти, необхідні для виживання цивільного населення;
  • нападати на медичні формування та санітарно-транспортні засоби, які мають належні відмітні емблеми (знаки) і сигнали, хоча відсутність емблем не означає відсутність захисту, що надається таким об’єктам, але ускладнює ідентифікацію таких об’єктів;
  • здійснювати вогневе ураження населених пунктів, портів, осель, храмів та госпіталів (за умови, коли вони не використовуються у воєнних цілях);
  • знищувати культурні цінності, історичні пам’ятники, місця відправлень культових обрядів та об’єкти, які складають культурну чи духовну спадщину народів, а також використовувати їх з метою досягнення успіху в бойових діях;
  • знищувати або захоплювати власність противника та власність цивільного населення, крім випадків, коли такі дії викликані абсолютною військовою необхідністю;
  • віддавати на розграбування населені пункти або місцевості.

Заборонені засоби війни

У ході воєнних дій забороняється застосовувати такі засоби:

  • розривні кулі та кулі, що легко розвертаються або сплющуються в тілі людини (кулі з твердою оболонкою, яка не повністю покриває осердя або має надрізи);
  • отрути, отруйні речовини та сильнодіючі отруйні речовини;
  • бактеріологічну (біологічну) і токсичну зброю;
  • будь-яку зброю, дія якої полягає у завданні ураження осколками, що не виявляються в людському тілі рентгенівськими променями
  • міни, призначені для вибуху від присутності, близькості або безпосереднього впливу людини, які виводять з ладу, калічать або вбивають одного або кількох людей;
  • будь-які міни, що самодеактивуються, оснащені елементом невилучення, який може функціонувати після того, як міна втратила спроможність до спрацювання;
  • міни-пастки (будь-які пристрої чи матеріали, інші ніж протипіхотні міни, які спроектовані, сконструйовані чи пристосовані для того, щоб убивати чи завдавати ушкоджень, і які спрацьовують раптово, коли людина торкається чи наближається до начебто нешкідливого предмета або здійснює, здавалося б, безпечну дію), що якимось чином сполучені або асоціюються з міжнародно визнаними захисними емблемами, знаками чи сигналами, а також з іншими предметами (об’єктами), які не становлять небезпеки для людини (пораненими або померлими, медичним обладнанням, дитячими іграшками тощо);
  • дистанційні міни, встановлення яких не відповідає визначеним технічним вимогам (вимоги до протипіхотних мін, касетних мін тощо);
  • торпеди без пристрою самоліквідації;
  • автоматичні підводні контактні міни, які закріплені на мінрепах, коли вони перестають бути безпечними, якщо зриваються з якоря;
  • лазерну зброю, що призначена для заподіяння постійної сліпоти органам зору людини, яка не використовує оптичні прилади;
  • засоби впливу на природне середовище, що має довгострокові серйозні наслідки руйнації;
  • запалювальні засоби проти цивільного населення і цивільних об’єктів, а також для знищення лісів та іншого виду рослинного покриву.

Відповідно до вимог Протоколу III “Про заборону або обмеження застосування запалювальної зброї” до Конвенції ООН від 10 жовтня 1980 року “Про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатись такими, що завдають надмірних ушкоджень або мають невибіркову дію” забороняється за будь-яких обставин піддавати цивільне населення, окремих цивільних осіб або цивільні об’єкти нападу із застосуванням запалювальної зброї.

Забороняється за будь-яких обставин піддавати будь-який військовий об’єкт, що розташований в районі зосередження цивільного населення, нападу із застосуванням запалювальної зброї, що доставляється повітрям.

Забороняється також піддавати будь-який військовий об’єкт, що розташований у районі зосередження цивільного населення, нападу із застосуванням запалювальної зброї, за винятком тієї, що доставляється повітрям, крім випадків, коли такий військовий об’єкт чітко відділений від зосередження цивільного населення і коли вжито всіх можливих застережних заходів для обмеження (мінімізації) випадкових втрат серед цивільного населення, поранення цивільних осіб і пошкодження цивільних об’єктів.

Забороняється перетворювати ліси, інші види рослинного покриву в об’єкт нападу із застосуванням запалювальної зброї, за винятком випадків, коли такі природні елементи використовуються для укриття, приховування або маскування комбатантів чи інших військових об’єктів або коли вони самі є військовими об’єктами.

Ви можете звернутись до нас для з’ясування отримання більш детальної консультації та складання документів. Всі послуги в рамках проєкту безплатні  для військовослужбовців, бійців ТрО та ДФТГ, а також членів їх родин та близьких.

Адвокат

Наталя Лісова