Звільнення жінки військовослужбовця можливе навіть якщо батько дитини не позбавлений батьківських прав
За обставинами справи жінка військовослужбовець звернулася до суду у зв’язку із відмовою командира військової частини в розірванні контракту та звільненні її з військової служби на підставі самостійного виховання дитини віком до 18 років.
Вона зазначила, що з чоловіком у 2021 році розлучилася, зараз він теж перебуває на військовій службі, сплачує аліменти, однак із початку 2020 року до даного часу не займається вихованням дитини, що покладає цей обовʼязок виключно на жінку та вимагає значно більшого часу, ніж за умов повного складу сім`ї із участю в такому процесі обох батьків.
Командир військової частини заперечив проти такого обґрунтування самостійного виховання дитини, посилаючись на ч. 2 ст. 141 Сімейного Кодексу України, де зазначено, що розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
Розглянувши матеріали справи, суд погодився із позицією жінки і наголосив, що сам факт участі батька лише в матеріальному утриманні дитини не може вважатись вихованням неповнолітньої доньки.
При цьому, суд наголосив, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків, або ж неможливість за об`єктивних причин виконання батьківських обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини за умови не тільки винної поведінки батьків, тобто свідомого нехтування ними своїми обов`язками, а і як об`єктивна неможливість із огляду у тому числі і проходження військової служби батьком дитини в умовах воєнного стану поза межами регіону проживання дитини разом із матір`ю.
Таким чином, суд визнав протиправною відмову у достроковому припиненні (розірванні) контракту та звільненні жінки з військової служби.
Рішення з Єдиного державного реєстру судових рішень проаналізовано юристом Громадського центру правосуддя Романом Лихачовим