Суд скасував наказ щодо визнання військового таким, що самовільно залишив військову частину
Рівненський окружний адміністративний суд розглянув адміністративну справу №460/24226/22 за позовом до військової частини про визнання протиправним та скасування наказу ТВО командира військової частини в частині щодо: “Вважати таким, що з 14.07.2022 самовільно залишив військову частину або місце служби: 3.1. майор, заступник командира батальйону з тилу – начальник тилу військової частини. Зняти з всіх видів забезпечення військової частини. Підстава: рапорт майора вх.№699 від 17.07.2022”.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваний наказ є протиправним, з огляду на відсутність в його діях ухилення від військової служби з прямим умислом, яке повинно було встановлюватися судом. Позивач повідомляв, що він мобілізований до складу Збройних Сил України як доброволець, а військову частину ним було залишено разом з працівниками поліції, яких він викликав з метою розкриття військового корупційного злочину, вчиненого, на його думку, службовими особами військових частин. Він наголошував, що є офіційним викривачем корупції, висновок щодо його самовільного залишення військової частини є незаконним і передчасним, здійсненим з метою навмисного неприпинення злочину, а зняття зі всіх видів забезпечення військової частини злочинне, передчасне, здійснене з метою продовження злочинним угрупуванням нанесення шкоди обороноздатності, державній, економічній безпеці України.
Відповідач проти позовних вимог заперечив, зазначивши, що 14.07.2022 позивач самовільно залишив місце тимчасового розташування військової частини, на телефонні дзвінки не відповідав. Лише 17.07.2022 стало відомо про те, що позивач з`явився в пункті постійної дислокації військової частини (м. Рівне), де залишився обмежений склад частини, однак швидко залишив її. З покликанням на положення ч.4 ст.24 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, відповідач вказував, що 14.07.2022 позивач перестав вважатись таким, що виконує обов`язки військової служби, оскільки наказу на виїзд для виконання службових обов`язків поза розташуванням військової чистини від свого безпосереднього начальника, командира військової частини, не отримував, про необхідність надання відпустки за сімейними обставинами або з інших поважних причин до командира військової частини не звертався. Також відповідач вважав безпідставними твердження позивача про те, що в його діях відсутні ознаки самовільного залишення військової частини, враховуючи, що він був відсутнім за місцем військової служби менше 3-ох діб. Так, стороною відповідача зазначено, що в положеннях ч.3 ст.172-11 Кодексу України про адміністративні правопорушення, які, зокрема, передбачають відповідальність за самовільне залишення військової частини, відсутні посилання на кількість діб, після спливу яких діяння військовослужбовця може бути кваліфіковане як військове адміністративне правопорушення. Відповідачем зазначено, що порушенням військової дисципліни є відсутність особи на місці служби без поважних причин більше 3-ох годин протягом робочого дня. Також відповідач повідомляв, що дії позивача в умовах воєнного стану набули ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України, про що 26.07.2022 внесено відомості про кримінальне провадження.
Позиція суду
Згідно з положеннями ч.2 ст.24 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25.03.1992 № 2232-ХІІ військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Як встановлено судом в ході судового розгляду та підтверджено матеріалами справи, з прийняттям 17.07.2022 оскаржуваного наказу, яким позивача визнано таким, що з 14.07.2022 самовільно залишив військову частину та знято з всіх видів забезпечення такої частини, військова служба позивача фактично призупинена.
При цьому, до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесення відомостей про кримінальне провадження з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення – ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України відбулось 26.07.2022.
Оскаржуваний наказ, яким констатовано самовільне залишення військової частини позивачем винесено 17.07.2022, тобто до внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Однак, в силу вимог ст.24 Закону №2232-XII саме день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про військовослужбовця обумовлено як можливість початку призупинення військової служби особи, що самовільно залишила військову частину.
За відсутності факту самовільного залишення військовослужбовцем військової частини чи місця проходження служби, у військової частини відсутні законодавчо визначені підстави для припинення виплати йому грошового забезпечення.
Отже, визнаючи оскаржуваним наказом позивача таким, що самовільно залишив військову частину та позбавляючи його всіх видів забезпечення 17.07.2022, відповідачем порушено положення ч.2 ст.24 Закону № 2232-XII та Порядку №260.
Більше того, суд зауважує, що спірний наказ прийнято до проведення службового розслідування з приводу можливого самовільного залишення позивачем військової частини.