Судова практика з питання встановлення опіки та призначення опікуном військовослужбовця досить послідовна: сам факт проходження військової служби не є самостійною підставою для відмови в призначенні опікуном. Але це не означає автоматичного задоволення заяви. У кожній справі суд перевіряє, чи з’ясовано всіх інших можливих кандидатів в опікуни і чи підтверджено належними й допустимими доказами, що саме військовослужбовець – єдина особа, здатна виконувати ці обов’язки. 22 червня 2026 року Об’єднана палата Касаційного цивільного суду закріпила цю послідовну лінію практики правовим висновком у справі № 305/1557/24.
| Дата | Справа | Суть правового висновку |
| 28.06.2024 | № 742/887/23 | Проходження військової служби унеможливлює фактичне виконання обов’язків опікуна за наявності іншого опікуна, призначеного органом опіки |
| 27.11.2024 | № 341/1526/23 | Сам факт проходження військової служби не може слугувати підставою для відмови у призначенні опікуном |
| 24.12.2024 | № 716/662/24 | Проходження військової служби унеможливлює фактичне виконання обов’язків опікуна |
| 27.02.2025 | № 344/2344/24 | Проходження військової служби унеможливлює фактичне виконання обов’язків опікуна; вирішальна умова – відсутність інших можливих опікунів |
| 28.05.2025 | № 641/7190/23 | Чинним законодавством не встановлено обмежень щодо призначення опікунами осіб чоловічої статі призовного віку в період воєнного стану; вирішальна умова – відсутність інших можливих опікунів |
| 22.06.2026 | № 305/1557/24 (ОП КЦС ВС) | Обов’язковий правовий висновок: сама служба – не перешкода; вирішальна умова – відсутність інших можливих опікунів |
Призначення опікуном в справі № 742/887/23
Справа стосувалася ситуації, коли в недієздатної особи вже був опікун, призначений органом опіки та піклування, а військовослужбовець-родич бажав замінити його собою. Верховний Суд відмовив, узявши до уваги одразу два фактори: заявник проходив військову службу, що унеможливлювало фактичне виконання ним обов’язків опікуна, і, головне, опікун в особи вже був та виконував свої обов’язки. Тобто вже на цьому найпершому етапі відмова не спиралася виключно на факт служби: обов’язковою умовою була саме наявність альтернативного кандидата, який фактично здійснював опіку.
Призначення опікуном в справі № 341/1526/23
Верховний Суд розглянув іншу справу, де такого альтернативного опікуна не було. Заявник, сам військовослужбовець, просив визнати іншу особу недієздатною, встановити над нею опіку та призначити опікуном себе. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви повністю. Апеляційний суд рішення частково скасував: особу визнав недієздатною, але в призначенні заявника опікуном також відмовив.
Верховний Суд прямо відкинув аргумент про військову службу як самостійну підставу для відмови:
«сам собою факт проходження особою військової служби не може слугувати підставою для відмови у призначенні її опікуном, оскільки законодавством України не запроваджено особливого порядку для встановлення опіки під час воєнного стану та не встановлено імперативної заборони щодо призначення мобілізованого військовослужбовця опікуном над недієздатною фізичною особою»
Призначення опікуном в справі № 716/662/24
У квітні 2024 року чоловік звернувся до Заставнівського районного суду Чернівецької області із заявою про визнання недієздатним свого батька, який страждав на виражену атеросклеротичну деменцію, та про призначення себе опікуном. Орган опіки та піклування підтримав цю кандидатуру, і суд першої інстанції заяву задовольнив повністю: визнав батька недієздатним і призначив сина опікуном строком на два роки.
Оскаржити це рішення спробувала не сторона у справі, а військова частина, у складі якої заявник проходив службу за мобілізацією. Апеляційний суд визнав за військовою частиною право на таке оскарження, а Верховний Суд це підтвердив:
«не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним»
Тим не менше опікуном військовослужбовця не призначено: «Оскільки ОСОБА_1 з 18 червня 2022 року призваний за мобілізацією та проходить військову службу (на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій), вказана обставина унеможливлює фактичне виконання ним обов`язків опікуна ОСОБА_3»;
«оскільки ОСОБА_1 проходить військову службу та безпосередньо виконує обов`язки за місцем несення служби, реалізація права ОСОБА_1 бути опікуном недієздатного батька можлива лише за умови звільнення з військової служби. Вказана обставина унеможливлює фактичне виконання ОСОБА_1 обов`язків опікуна».
Верховний Суд додав ще один аргумент:
«Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків».
Іншими словами, суд констатував, що заява про встановлення опіки може свідчити не про турботу за хворим родичем, а про спробу отримати законну підставу для звільнення зі служби.
У матеріалах цієї справи немає прямої згадки про інших родичів, здатних доглядати за батьком заявника, – на відміну від справ № 742/887/23, № 344/2344/24 та № 305/1557/24. Суд зазначив, що орган опіки та піклування зобов’язаний призначити опікуна.
Призначення опікуном в справі № 641/7190/23
Верховний Суд розглянув справу, яка не стосувалася військової служби напряму, але заклала ще один важливий бар’єр для всієї цієї категорії спорів. Двоє родичів недієздатного, його племінник і його рідний брат, – разом зверталися до суду з проханням визнати родича недієздатним; опікуном просив призначити себе саме племінник. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили опіку, але в призначенні племінника опікуном відмовили.
Верховний Суд ще раз, тепер уже безвідносно до військової теми, підтвердив імперативність вимоги до подання органу опіки та піклування:
«обов`язковою умовою призначення судом конкретної фізичної особи опікуном над недієздатною фізичною особою є наявність подання органу опіки та піклування щодо доцільності призначення саме цієї особи опікуном»
У цій справі подання органу опіки формально було, але не витримало перевірки на змістовність. Суд установив: подання не пояснювало, чому опікуном має стати саме племінник, а не рідний брат недієздатного, який фактично проживає з підопічним і виконує основний догляд; сам заявник визнавав, що через часті відрядження не завжди може особисто забезпечувати догляд, а побутові й медичні питання вирішує саме брат. Ці обставини орган опіки при внесенні подання взагалі не досліджував:
«подання органу опіки та піклування не містить належної мотивації призначення саме ОСОБА_1 опікуном над недієздатним ОСОБА_3, зважаючи на наявність осіб, які можуть бути опікунами, а саме рідного брата недієздатного – ОСОБА_2, який проживає разом з ним та фактично виконує обов`язки по його догляду».
Тому суд вказав на прямий обов’язок органу опіки та піклування: з’ясовувати мотиви заявників призовного віку ще до внесення подання, а не залишати це виключно на розсуд суду:
«Саме орган опіки та піклування на підставі звернення особи чоловічої статі призовного віку із заявою про призначення його опікуном недієздатної особи, враховуючи введений у державі воєнний стан та закріплений статтею 65 Конституції України обов’язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, повинен з’ясувати необхідність такого, уникаючи можливих зловживань в цьому питанні, та належним чином мотивувати своє подання про можливість призначення особи опікуном та, перш за все, необхідність такого».
Це суттєво розширює адресата вимоги «дійсність намірів»: перевіряти мотиви заявника повинен не лише суд у межах судового розгляду, а й орган опіки та піклування ще на стадії підготовки подання – причому не тільки щодо військовослужбовців, а щодо будь-якого чоловіка призовного віку.
Призначення опікуном в справі № 305/1557/24
У червні 2024 року племінник звернувся до Рахівського районного суду Закарпатської області із заявою про визнання недієздатним свого дядька, який мав розумову відсталість з дитинства і потребував постійного стороннього догляду, та про призначення себе опікуном. Орган опіки та піклування підтримав кандидатуру заявника, однак сформулював свою позицію вкрай обережно:
«розглянувши надані документи, орган опіки та піклування вважає за доцільне рекомендувати Рахівському районному суду призначити ОСОБА_1 опікуном над недієздатним ОСОБА_2»
Суди першої та апеляційної інстанцій визнали дядька недієздатним, але опікуном нікого з родини не призначили: обов’язки тимчасово поклали на орган опіки та піклування, а в задоволенні заяви щодо племінника відмовили, прямо пославшись на постанови у справах № 716/662/24 та № 344/2344/24 – мовляв, сам факт мобілізації унеможливлює виконання обов’язків опікуна.
Адвокат заявника, побудувала касаційну скаргу на прямому запереченні цієї логіки: жодна норма права не містить заборони призначати опікуном військовослужбовця; перелік підстав, за яких особа не може бути опікуном (стаття 64 ЦК України), є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає; відмова виключно через факт служби є неконституційною. Справу передали на розгляд Об’єднаної палати КЦС ВС саме для вирішення питання про відступ від висновків у справах № 716/662/24 і № 344/2344/24.
Аргументація Об’єднаної палати в справі про призначення опікуном військовослужбовця
Верховний Суд погодився з логікою скарги – хоча, як побачимо далі, не повністю. ВС зауважив
«опікуном або піклувальником не може бути фізична особа: 1) яка позбавлена батьківських прав, якщо ці права не були поновлені; 2) поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки або піклування… Цей перелік обмежувальних обставин є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає… Конструкція цієї статті не передбачає обмеження у призначенні особи опікуном через перебування останньої на військовій службі, у тому числі у зв`язку із мобілізацією»
Далі суд звернув увагу на те, що законодавець не забороняє призначати військовослужбовця опікуном – навпаки, таке призначення саме й стає підставою для його звільнення зі служби:
«Факт перебування на військовій службі за мобілізацією не є законодавчою перешкодою для призначення опікуном. Більше того, законодавство передбачає механізм реалізації права на опіку при вирішенні питання про призначення опікуном мобілізованого військовослужбовця не шляхом обмеження чи заборони призначення такого військовослужбовця опікуном, а навпаки шляхом визначення такої підстави для звільнення із військової служби»
Звідси випливає правовий висновок справи:
«єдиною законною підставою для обмеження права військовослужбовця бути призначеним опікуном над недієздатною особою є наявність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати таку опіку»
І нарешті – формальний висновок щодо застосування норми права, який відповідно до частини другої статті 416 ЦПК України є обов’язковим орієнтиром для судів нижчих інстанцій у подібних спорах:
«Сам по собі факт проходження військової служби не може розглядатися як автоматична та безумовна перешкода для призначення військовослужбовця опікуном. Абзац п`ятнадцятий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» пов`язує можливість реалізації відповідної правової підстави з наявністю або відсутністю інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати опіку над недієздатною особою»
Чому заявник не став опікуном
Об’єднана палата підкреслила, що суди мають з’ясовувати наявність інших потенційних опікунів, оцінювати їхню реальну здатність виконувати саме обов’язки опікуна та перевіряти дійсність намірів заявника-військовослужбовця:
«потрібно з`ясовувати наявність інших осіб, які можуть бути опікунами недієздатного, здійснювати оцінку їх здатності виконання функцій саме опікуна недієздатної особи, а не відвідувача за необхідністю; досліджувати дійсність намірів військовослужбовця як єдиного кандидата на призначення опікуном недієздатної особи щодо забезпечення її особистих немайнових і майнових прав та інтересів»
У справі № 305/1557/24 суд установив: подання органу опіки та піклування мало виключно рекомендаційний характер і не було належно обґрунтоване; у недієздатного є інші близькі особи, здатні періодично надавати допомогу; заявник продовжував проходити службу за мобілізацією. Саме сукупність цих обставин, а не факт служби, і стала підставою для відмови:
«Установивши, що у ОСОБА_2 є інші близькі особи, які можуть бути його опікунами, а ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації та проходить військову службу, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про відмову в задоволенні заяви про призначення ОСОБА_1 опікуном із зазначених підстав»
Отже, незважаючи на констатацію факту, що проходження військової служби не може бути підставою для відмови у призначені опікуном, тим не менше суди констатують:
«Установивши, що у ОСОБА_2 є інші близькі особи, які можуть бути його опікунами, а ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації та проходить військову службу, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про відмову в задоволенні заяви про призначення ОСОБА_1 опікуном із зазначених підстав».
1. Правило є послідовним. Сам факт проходження військової служби, зокрема за мобілізацією, не визнається самостійною підставою для відмови в призначенні опікуном. У червні 2026-го Об’єднана палата лише закріпила цю послідовну лінію практики висновком, який суди нижчих інстанцій мають враховувати.
2. Основний тягар доведення – не про службу, а про відсутність альтернативи. У кожній із шести розглянутих постанов вирішальною виявлялася саме наявність чи відсутність інших родичів або близьких осіб, здатних реально (а не лише формально) виконувати обов’язки опікуна. Судова практика розрізняє юридичну і фактичну наявність таких осіб: якщо родич сам перебуває в полоні, місцях позбавлення волі чи на військовій службі, для цілей статті 26 Закону він вважається відсутнім (на цей підхід із постанови ВС від 27 лютого 2025 року у справі № 380/16966/24 послалася сама Об’єднана палата).
3. Подання органу опіки та піклування має не просто існувати, а відповідати на питання «чому саме ця людина». Сама наявність подання справи не вирішує: у справі № 641/7190/23 (28 травня 2025 року) Верховний Суд визнав недостатнім подання, яке не пояснювало, чому опікуном обрано саме заявника, а не іншого родича, здатного доглядати за підопічним. У справі № 305/1557/24 та сама логіка спрацювала проти формулювання «вважає за доцільне рекомендувати» без будь-якої аргументації.
4. Якщо кандидат в опікуни – чоловік призовного віку, підвищена увага починається ще до суду. За постановою у справі № 641/7190/23 сам орган опіки та піклування зобов’язаний з’ясовувати можливі зловживання і належно мотивувати подання щодо таких заявників.
5. Суд перевірятиме дійсність намірів заявника. Доктрина заборони зловживання правом, сформульована у справі № 716/662/24, залишається актуальною в цій категорії справ.
6. Військова частина має право оскаржити рішення про призначення опікуном. Навіть не будучи стороною справи, вона може оскаржити його.
