Обставини справи щодо обмеження розміру пенсії

Позивач отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Після перерахунку пенсії з 1 січня 2026 року її загальний розмір становив 28 000 грн. До частини пенсії, що перевищувала десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність (у 2026 році прожитковий мінімум для цієї категорії становить 2595 грн, тобто пороговою є сума 25 950 грн), орган Пенсійного фонду застосував понижуючі коефіцієнти, встановлені постановою № 1778: 0,5 – для частини пенсії в межах 10-11 прожиткових мінімумів, і далі за прогресивною шкалою до 0,1 – для частини, що перевищує 21 прожитковий мінімум. Фактичний розмір пенсії до виплати після цього дорівнював 25 990,74 грн.

Черкаський окружний адміністративний суд, з висновками якого погодився Шостий апеляційний адміністративний суд, визнав дії Пенсійного фонду протиправними та зобов’язав здійснити перерахунок і виплату пенсії без застосування коефіцієнтів. Пенсійний фонд оскаржив ці рішення в касаційному порядку.

Правова позиція Верховного Суду щодо обмеження розміру пенсії

Верховний Суд виходив з того, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, визначаються виключно положеннями спеціального Закону, який містить власний механізм обмеження: за статтею 43 максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, індексації та інших доплат) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Стаття 30 Закону та постанова КМУ запровадили інший, додатковий механізм – прогресивну шкалу понижуючих коефіцієнтів до частини пенсії понад цей поріг. Суд кваліфікував це як додаткове правове регулювання пенсійних відносин, яке відрізняється від передбаченого спеціальним законом і встановлене актами іншої юридичної природи – законом про бюджет (загальним законом) і постановою Кабінету Міністрів (підзаконним актом).

Колегія суддів послалася на пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України, за яким форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України, а також на статті 8 і 19 Конституції України. Застосування коефіцієнтів визнано таким, що обмежує гарантію частини п’ятої статті 17 Конституції України (держава забезпечує соціальний захист громадян, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях) і порушує право на соціальний захист, закріплене статтею 46 Конституції України.

Колізію між нормами Верховний Суд вирішив за принципом lex specialis derogat generali: пріоритет мають норми спеціального закону. Суд також відтворив послідовну позицію Конституційного Суду України про те, що законом про Державний бюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти чи скасовувати їх дію. Тому зміна умов пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, можлива лише шляхом внесення відповідних змін до спеціального Закону.

Інші правові позиції судів щодо обмеження розміру пенсії

Принцип, застосований у справі № 580/1002/26, не є новим для судової практики. Ще в рішенні Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 положення частини сьомої статті 43 Закону «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які дозволяли обмежувати розмір пенсії підзаконним НПА, було визнано таким, що не відповідає Конституції України. Аналогічний підхід Верховний Суд застосовував і щодо понижуючих коефіцієнтів, запроваджених на 2025 рік постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1 (постанови у справах № 520/3890/25 та № 320/2229/25 від 20 травня 2026 року).

Паралельно з розглядом конкретних справ Пленум Верховного Суду двічі звертався до Конституційного Суду України з конституційними поданнями щодо цього питання: постановою від 23 січня 2026 року № 5 – стосовно статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» і постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2025, а у травні 2026 року – стосовно статті 30 Закону № 4695-IX і постанови № 1778 на 2026 рік. Станом на початок серпня 2026 року Конституційний Суд України ці подання розглядає, остаточного рішення за жодним із них не ухвалено.

Джерела

Огляд судової практики Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду за червень 2026 року: постанова від 17.06.2026 у справі № 580/1002/26

Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»

Закон України «Про Державний бюджет України на 2026 рік»

Постанова Кабінету Міністрів України  «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану» від 30.12.2025 № 1778

Конституція України

Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016

The post Про протиправність застосування понижуючих коефіцієнтів до військової пенсії: обмеження розміру пенсії у 2026 first appeared on Адвокати ЗСУ.

Призначення опікуном в справі № 742/887/23

Справа стосувалася ситуації, коли в недієздатної особи вже був опікун, призначений органом опіки та піклування, а військовослужбовець-родич бажав замінити його собою. Верховний Суд відмовив, узявши до уваги одразу два фактори: заявник проходив військову службу, що унеможливлювало фактичне виконання ним обов’язків опікуна, і, головне, опікун в особи вже був та виконував свої обов’язки. Тобто вже на цьому найпершому етапі відмова не спиралася виключно на факт служби: обов’язковою умовою була саме наявність альтернативного кандидата, який фактично здійснював опіку.

Призначення опікуном в справі № 341/1526/23

Верховний Суд розглянув іншу справу, де такого альтернативного опікуна не було. Заявник, сам військовослужбовець, просив визнати іншу особу недієздатною, встановити над нею опіку та призначити опікуном себе. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви повністю. Апеляційний суд рішення частково скасував: особу визнав недієздатною, але в призначенні заявника опікуном також відмовив.

Верховний Суд прямо відкинув аргумент про військову службу як самостійну підставу для відмови:

«сам собою факт проходження особою військової служби не може слугувати підставою для відмови у призначенні її опікуном, оскільки законодавством України не запроваджено особливого порядку для встановлення опіки під час воєнного стану та не встановлено імперативної заборони щодо призначення мобілізованого військовослужбовця опікуном над недієздатною фізичною особою»

Призначення опікуном в справі № 716/662/24

У квітні 2024 року чоловік звернувся до Заставнівського районного суду Чернівецької області із заявою про визнання недієздатним свого батька, який страждав на виражену атеросклеротичну деменцію, та про призначення себе опікуном. Орган опіки та піклування підтримав цю кандидатуру, і суд першої інстанції заяву задовольнив повністю: визнав батька недієздатним і призначив сина опікуном строком на два роки.

Оскаржити це рішення спробувала не сторона у справі, а військова частина, у складі якої заявник проходив службу за мобілізацією. Апеляційний суд визнав за військовою частиною право на таке оскарження, а Верховний Суд це підтвердив:

«не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним»

Тим не менше опікуном військовослужбовця не призначено: «Оскільки ОСОБА_1 з 18 червня 2022 року призваний за мобілізацією та проходить військову службу (на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій), вказана обставина унеможливлює фактичне виконання ним обов`язків опікуна ОСОБА_3»;

«оскільки ОСОБА_1 проходить військову службу та безпосередньо виконує обов`язки за місцем несення служби, реалізація права ОСОБА_1 бути опікуном недієздатного батька можлива лише за умови звільнення з військової служби. Вказана обставина унеможливлює фактичне виконання ОСОБА_1 обов`язків опікуна».

Верховний Суд додав ще один аргумент:

«Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків».

Іншими словами, суд констатував, що заява про встановлення опіки може свідчити не про турботу за хворим родичем, а про спробу отримати законну підставу для звільнення зі служби.

У матеріалах цієї справи немає прямої згадки про інших родичів, здатних доглядати за батьком заявника, – на відміну від справ № 742/887/23, № 344/2344/24 та № 305/1557/24. Суд зазначив, що орган опіки та піклування зобов’язаний призначити опікуна.

Призначення опікуном в справі № 641/7190/23

Верховний Суд розглянув справу, яка не стосувалася військової служби напряму, але заклала ще один важливий бар’єр для всієї цієї категорії спорів. Двоє родичів недієздатного, його племінник і його рідний брат, – разом зверталися до суду з проханням визнати родича недієздатним; опікуном просив призначити себе саме племінник. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили опіку, але в призначенні племінника опікуном відмовили.

Верховний Суд ще раз, тепер уже безвідносно до військової теми, підтвердив імперативність вимоги до подання органу опіки та піклування:

«обов`язковою умовою призначення судом конкретної фізичної особи опікуном над недієздатною фізичною особою є наявність подання органу опіки та піклування щодо доцільності призначення саме цієї особи опікуном»

У цій справі подання органу опіки формально було, але не витримало перевірки на змістовність. Суд установив: подання не пояснювало, чому опікуном має стати саме племінник, а не рідний брат недієздатного, який фактично проживає з підопічним і виконує основний догляд; сам заявник визнавав, що через часті відрядження не завжди може особисто забезпечувати догляд, а побутові й медичні питання вирішує саме брат. Ці обставини орган опіки при внесенні подання взагалі не досліджував:

«подання органу опіки та піклування не містить належної мотивації призначення саме ОСОБА_1 опікуном над недієздатним ОСОБА_3, зважаючи на наявність осіб, які можуть бути опікунами, а саме рідного брата недієздатного – ОСОБА_2, який проживає разом з ним та фактично виконує обов`язки по його догляду».

Тому суд вказав на прямий обов’язок органу опіки та піклування: з’ясовувати мотиви заявників призовного віку ще до внесення подання, а не залишати це виключно на розсуд суду:

«Саме орган опіки та піклування на підставі звернення особи чоловічої статі призовного віку із заявою про призначення його опікуном недієздатної особи, враховуючи введений у державі воєнний стан та закріплений статтею 65 Конституції України обов’язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, повинен з’ясувати необхідність такого, уникаючи можливих зловживань в цьому питанні, та належним чином мотивувати своє подання про можливість призначення особи опікуном та, перш за все, необхідність такого».

Це суттєво розширює адресата вимоги «дійсність намірів»: перевіряти мотиви заявника повинен не лише суд у межах судового розгляду, а й орган опіки та піклування ще на стадії підготовки подання – причому не тільки щодо військовослужбовців, а щодо будь-якого чоловіка призовного віку.

Призначення опікуном в справі № 305/1557/24

У червні 2024 року племінник звернувся до Рахівського районного суду Закарпатської області із заявою про визнання недієздатним свого дядька, який мав розумову відсталість з дитинства і потребував постійного стороннього догляду, та про призначення себе опікуном. Орган опіки та піклування підтримав кандидатуру заявника, однак сформулював свою позицію вкрай обережно:

«розглянувши надані документи, орган опіки та піклування вважає за доцільне рекомендувати Рахівському районному суду призначити ОСОБА_1 опікуном над недієздатним ОСОБА_2»

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали дядька недієздатним, але опікуном нікого з родини не призначили: обов’язки тимчасово поклали на орган опіки та піклування, а в задоволенні заяви щодо племінника відмовили, прямо пославшись на постанови у справах № 716/662/24 та № 344/2344/24 – мовляв, сам факт мобілізації унеможливлює виконання обов’язків опікуна.

Адвокат заявника, побудувала касаційну скаргу на прямому запереченні цієї логіки: жодна норма права не містить заборони призначати опікуном військовослужбовця; перелік підстав, за яких особа не може бути опікуном (стаття 64 ЦК України), є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає; відмова виключно через факт служби є неконституційною. Справу передали на розгляд Об’єднаної палати КЦС ВС саме для вирішення питання про відступ від висновків у справах № 716/662/24 і № 344/2344/24.

Аргументація Об’єднаної палати в справі про призначення опікуном військовослужбовця

Верховний Суд погодився з логікою скарги – хоча, як побачимо далі, не повністю. ВС зауважив

«опікуном або піклувальником не може бути фізична особа: 1) яка позбавлена батьківських прав, якщо ці права не були поновлені; 2) поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки або піклування… Цей перелік обмежувальних обставин є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає… Конструкція цієї статті не передбачає обмеження у призначенні особи опікуном через перебування останньої на військовій службі, у тому числі у зв`язку із мобілізацією»

Далі суд звернув увагу на те, що законодавець не забороняє призначати військовослужбовця опікуном – навпаки, таке призначення саме й стає підставою для його звільнення зі служби:

«Факт перебування на військовій службі за мобілізацією не є законодавчою перешкодою для призначення опікуном. Більше того, законодавство передбачає механізм реалізації права на опіку при вирішенні питання про призначення опікуном мобілізованого військовослужбовця не шляхом обмеження чи заборони призначення такого військовослужбовця опікуном, а навпаки шляхом визначення такої підстави для звільнення із військової служби»

Звідси випливає правовий висновок справи:

«єдиною законною підставою для обмеження права військовослужбовця бути призначеним опікуном над недієздатною особою є наявність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати таку опіку»

І нарешті – формальний висновок щодо застосування норми права, який відповідно до частини другої статті 416 ЦПК України є обов’язковим орієнтиром для судів нижчих інстанцій у подібних спорах:

«Сам по собі факт проходження військової служби не може розглядатися як автоматична та безумовна перешкода для призначення військовослужбовця опікуном. Абзац п`ятнадцятий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» пов`язує можливість реалізації відповідної правової підстави з наявністю або відсутністю інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати опіку над недієздатною особою»

Чому заявник не став опікуном

Об’єднана палата підкреслила, що суди мають з’ясовувати наявність інших потенційних опікунів, оцінювати їхню реальну здатність виконувати саме обов’язки опікуна та перевіряти дійсність намірів заявника-військовослужбовця:

«потрібно з`ясовувати наявність інших осіб, які можуть бути опікунами недієздатного, здійснювати оцінку їх здатності виконання функцій саме опікуна недієздатної особи, а не відвідувача за необхідністю; досліджувати дійсність намірів військовослужбовця як єдиного кандидата на призначення опікуном недієздатної особи щодо забезпечення її особистих немайнових і майнових прав та інтересів»

У справі № 305/1557/24 суд установив: подання органу опіки та піклування мало виключно рекомендаційний характер і не було належно обґрунтоване; у недієздатного є інші близькі особи, здатні періодично надавати допомогу; заявник продовжував проходити службу за мобілізацією. Саме сукупність цих обставин, а не факт служби, і стала підставою для відмови:

«Установивши, що у ОСОБА_2 є інші близькі особи, які можуть бути його опікунами, а ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації та проходить військову службу, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про відмову в задоволенні заяви про призначення ОСОБА_1 опікуном із зазначених підстав»

Отже, незважаючи на констатацію факту, що проходження військової служби не може бути підставою для відмови у призначені опікуном, тим не менше суди констатують:

«Установивши, що у ОСОБА_2 є інші близькі особи, які можуть бути його опікунами, а ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації та проходить військову службу, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про відмову в задоволенні заяви про призначення ОСОБА_1 опікуном із зазначених підстав».

1. Правило є послідовним. Сам факт проходження військової служби, зокрема за мобілізацією, не визнається самостійною підставою для відмови в призначенні опікуном. У червні 2026-го Об’єднана палата лише закріпила цю послідовну лінію практики висновком, який суди нижчих інстанцій мають враховувати.

2. Основний тягар доведення – не про службу, а про відсутність альтернативи. У кожній із шести розглянутих постанов вирішальною виявлялася саме наявність чи відсутність інших родичів або близьких осіб, здатних реально (а не лише формально) виконувати обов’язки опікуна. Судова практика розрізняє юридичну і фактичну наявність таких осіб: якщо родич сам перебуває в полоні, місцях позбавлення волі чи на військовій службі, для цілей статті 26 Закону він вважається відсутнім (на цей підхід із постанови ВС від 27 лютого 2025 року у справі № 380/16966/24 послалася сама Об’єднана палата).

3. Подання органу опіки та піклування має не просто існувати, а відповідати на питання «чому саме ця людина». Сама наявність подання справи не вирішує: у справі № 641/7190/23 (28 травня 2025 року) Верховний Суд визнав недостатнім подання, яке не пояснювало, чому опікуном обрано саме заявника, а не іншого родича, здатного доглядати за підопічним. У справі № 305/1557/24 та сама логіка спрацювала проти формулювання «вважає за доцільне рекомендувати» без будь-якої аргументації.

4. Якщо кандидат в опікуни – чоловік призовного віку, підвищена увага починається ще до суду. За постановою у справі № 641/7190/23 сам орган опіки та піклування зобов’язаний з’ясовувати можливі зловживання і належно мотивувати подання щодо таких заявників.

5. Суд перевірятиме дійсність намірів заявника. Доктрина заборони зловживання правом, сформульована у справі № 716/662/24, залишається актуальною в цій категорії справ.

6. Військова частина має право оскаржити рішення про призначення опікуном. Навіть не будучи стороною справи, вона може оскаржити його.

The post Призначення опікуном військовослужбовця: аналіз судової практики first appeared on Адвокати ЗСУ.

Справа №280/8933/24 має статус зразкової – тобто її висновки поширюються на всі подібні спори у судах нижчих інстанцій.

Що вирішувалося в межах справи щодо компенсації за затримку виплати

Запорізький окружний адміністративний суд звернувся до Верховного Суду з поданням розглянути цю справу як зразкову – щоб сформувати єдину практику щодо права військовослужбовців на компенсацію втрати частини доходів у зв’язку з несвоєчасною виплатою додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім’ям під час дії воєнного стану».

Позивач наполягав: оскільки додаткова винагорода є складовою його грошового доходу, а виплачена вона із запізненням на місяці й навіть роки, різницю між номінальною сумою та її реальною купівельною спроможністю має компенсувати держава на підставі положень Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» (далі – Закон №2050).

Правове підґрунтя спору щодо виплати компенсації за затримку 

Компенсація за Законом №2050 нараховується лише за сукупності трьох умов, які Велика Палата ВС сформулювала в постанові від 07 травня 2026 року так:

«1) строки виплати доходів порушено щонайменше на один місяць; 2) такий дохід повинен мати систематичний, а не разовий характер; 3) дохід, про компенсацію втрати частини якого просить особа, має бути нею фактично отриманий».

Стаття 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі — Закон №2011) визначає, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види (підвищення окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) та одноразові додаткові види грошового забезпечення. Тобто «винагорода» згадана в самій статті 9 – але лише та, що має постійний характер; поряд із нею закон окремо виділяє одноразові винагороди.

На період воєнного стану статтею 9² Закону №2011-XII передбачено, що військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Механізм цієї виплати деталізує Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 (далі – Порядок №260), розділ XXXIV якого прямо регулює виплату додаткової винагороди у воєнний час.

Саме пункт 2 розділу I Порядку №260 і став вирішальною нормою в цій справі: він відносить додаткову винагороду воєнного часу не до щомісячних, а до одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Позиція КАС ВС: спочатку визнали право на компенсацію за затримку виплати

Задовольняючи позов, колегія суддів Касаційного адміністративного суду виснувала, що додаткова винагорода, встановлена Постановою №168 у зв’язку з пораненням, за час перебування на лікуванні:

«…є додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців та входить до складу їх грошового забезпечення. Відповідно, в розумінні вимог Закону №2050 та Порядку №159 такий додатковий вид грошового забезпечення є грошовим доходом, який вони одержують на території України і який не має разового характеру, а порушення строку його виплати є підставою для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів».

Логіка суду першої (для зразкової справи) інстанції була простою: виплата триває місяцями, оформлюється щомісячними наказами, а отже — має ознаки регулярного, систематичного доходу.

Позиція Великої Палати ВС: рішення щодо виплати компенсації за затримку виплати скасовано

Міністерство оборони України та військова частина оскаржили рішення, наполягаючи, що суд помилково прирівняв разову виплату до постійної. Велика Палата ВС погодилася і сформулювала протилежний висновок щодо характеру виплати:

«…у пункті 2 розділу I Порядку №260 чітко зазначено, що додаткова винагорода на період дії воєнного стану є саме одноразовим додатковим видом грошового забезпечення».

«…та обставина, що лікування може тривати протягом певного періоду часу і за весь цей період військовослужбовець має право отримати додаткову винагороду, не змінює одноразовий характер цієї виплати, яка пов’язана з одним юридичним фактом – пораненням, а здійснення такої виплати декількома платежами протягом кількох місяців поспіль свідчить лише про виплату одного і того ж разового доходу (додаткової винагороди) частинами».

Підсумковий висновок Великої Палати ВС сформульовано як правова позиція для всіх подібних справ:

«Додаткова винагорода, встановлена Постановою №168 на період дії воєнного стану у зв’язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом)… є різновидом одноразового додаткового грошового забезпечення військовослужбовця, тобто є доходом, що має разовий характер, у зв’язку із чим приписи Закону №2050 на спірні правовідносини не поширюються, а компенсація втрати частини таких доходів у разі затримки їх виплати стягненню не підлягає».

Суд також окремо пояснив логіку розмежування: законодавець розрізняє винагороди, які мають постійний характер, тобто загальні й такі, що не залежать від конкретних обставин, – і одноразові винагороди, пов’язані з особливостями бойових завдань або фізичним станом військовослужбовця. Поранення, за цією логікою, належить до другої категорії.

Коли компенсацію за затримку виплати все ж стягують

Ця постанова не означає, що військовослужбовці загалом втратили право на компенсацію за затримку виплати грошового забезпечення. Практика ВС послідовно розрізняє регулярні (систематичні) складники доходу і одноразові виплати.

• Справа №380/8640/24 (постанова від 04 вересня 2025 року): суд визнав право військовослужбовця на компенсацію за затримку виплати саме індексації грошового забезпечення – регулярного, щомісячного складника доходу, спираючись на попередні постанови ВС у справах №810/1092/17, №803/203/17, №240/11882/19 та №240/6583/20.
• Висновки щодо трьох умов компенсації (затримка не менш як на місяць; систематичний характер доходу; фактичне отримання) послідовно повторюються Верховним Судом у справах №521/940/17 (03.07.2018), №638/19990/16-а (08.08.2019), №1540/3742/18 (11.02.2021) та №380/103/22 (11.08.2023).

Щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (оклад, надбавки, премія, індексація) – це ті види виплат, за затримку яких має бути сплачена компенсація відповідно до Закону №2050. А додаткова грошова винагорода – попри те, що вона теж «грошовий дохід» військовослужбовця і теж затримується на місяці й роки, – не підпадає під дію Закону №2050 на думку ВС.

Ця стаття має інформаційний характер і не є юридичною консультацією щодо конкретної ситуації. Судова практика змінюється, тому інформація наведена в даній статті є актуальною на дату публікації. Джерело: ЄДРСР.

The post Компенсація за затримку виплати додаткової винагороди військовим: постанова Великої Палати ВС 2026 first appeared on Адвокати ЗСУ.

Постанова Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 запровадила одноразову грошову винагороду в розмірі 1 млн грн для військовослужбовців, які долучилися до служби у Збройних Силах, інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях, а також до правоохоронних органів спеціального призначення у віці до 25 років.

Постанова № 153 застосовується з 13.02.2025 року і буде діяти до 13.02.2027.

Хто має право на виплату 1 млн грн за чинною редакцією Постанови № 153

Відповідно до пункту 4 Постанови № 153, право на одноразову грошову винагороду (ОГВ) мають військовослужбовці, які одночасно відповідають трьом умовам:

• належать до рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань або правоохоронних органів спеціального призначення;
• до набрання постановою чинності (до 13.02.2025) у віці до 25 років були прийняті за контрактом або призвані по мобілізації на військову службу під час воєнного стану;
• брали безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій.

Постановою КМУ від 30.07.2025 № 942, яка набрала чинності 07.08.2025, коло суб’єктів розширено: право на ОГВ отримали також:

строковики, які під час воєнного стану уклали контракт, 

військовослужбовці, атестовані до первинного офіцерського звання «молодший лейтенант», і переатестовані офіцери. 

Важливий нюанс: постановою не передбачене поширення на ці додаткові категорії військовослужбовців винятки абзаців третього і четвертого пункту 4 постанови – пропорційна виплата за неповний строк участі в боях та повна виплата за поранення при менше ніж шести місяцях. Вони мають право на ОГВ лише за наявності повних шести місяців безпосередньої участі у бойових діях станом на 13.02.2025.

Тим не менше, Закарпатський окружний адміністративний суд своїм рішенням від 26.06.2025 у справі № 260/3907/25 застосував до спірних правовідносин абзац 4 пункту 4 Постанови №153, згідно якого військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв’язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі. 

Що логічно, адже строковик, який уклад контакт підпадає під визначення пункту 2 постанови.

Виплата не здійснюється, якщо військовослужбовець у період з дня прийняття (призову) на службу до 13.02.2025 притягувався до кримінальної відповідальності, двічі й більше – до адміністративної відповідальності за військове адміністративне правопорушення, або має чинне дисциплінарне стягнення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02.02.2026 року у справі № 280/10174/25 (рішення переглядається апеляційним судом), в якому суд не взяв до уваги доводи відповідача про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, адже це відбулось 10.08.2025, а тому позов військовослужбовця було задоволено.

Підстави відмов у виплаті 1 млн грн і судова практика їх оскарження

За понад рік дії постанови в Єдиному державному реєстрі судових рішень накопичилося щонайменше сотні рішень за позовами до військових частин, і більшу частину таких позовів суди задовольняють. У цьому огляді систематизовано типові підстави відмов та наведена судова практика – переважно апеляційної та першої інстанцій, оскільки по справам цієї категорії ще немає постанов Верховного Суду.

1. Контракт укладено до 24.02.2022 і продовжений (переукладений) під час дії режиму воєнного стану

Військові частини нерідко тлумачать формулювання «прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану» буквально: якщо перший контракт підписано до 24.02.2022, особа нібито не підпадає під дію постанови, навіть якщо контракт автоматично продовжився або був переукладений уже під час війни. Практика судів із цього питання неоднорідна.

Постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2026 у справі № 560/14855/25: військовий уклав контракт у 2021 році, а в 2023-му – новий контракт. Суд визнав право на виплату, зазначивши, що постанова «не містить жодних застережень щодо необхідності підписання контракту саме вперше», а вузьке тлумачення на шкоду тим, хто вже перебував на службі станом на 24.02.2022, є дискримінаційним. Суд також сформував правовий висновок, де наголосив, що принцип тлумачення закону на користь особи не передбачає ігнорування закону, але вказує на те, що в спірних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію закону, яка максимально захищає права та інтереси саме особи «у вагомих сумнівах – на користь людини».

Луганський окружний адміністративний суд, рішення від 20.10.2025 у справі № 360/1625/25 (набуло чинності): контракт до 24.02.2022, новий контракт від 19.07.2022 – суд визнав це «прийняттям на службу під час воєнного стану» і задовольнив позов.

Львівський окружний адміністративний суд, рішення від 12.01.2026 у справі № 380/17103/25 (на стадії апеляційного оскарження): дію контракту продовжено 12.01.2024 – суд визнав, що це прирівнюється до укладення контракту під час воєнного стану, оскільки інше тлумачення було б дискримінаційним.

Кіровоградський окружний адміністративний суд, рішення від 27.10.2025 у справі № 340/5957/25 (на стадії апеляційного оскарження): суд відмовив у задоволенні позову, оскільки переукладення контракту відбулося вже після 13.02.2025 – тобто після дати набрання постановою чинності. 

Отже, ключовий момент для цієї категорії справ – не сам факт більш раннього вступу на службу, а дата, коли відбулося переукладення (до чи після 13.02.2025); практика тут остаточно не уніфікована.

2. Строковик станом на 24.02.2022, контракт укладено під час воєнного стану

До 07.08.2025 (дати набрання чинності змінами Постанови № 942) військові частини масово відмовляли строковикам, які перейшли на контрактну службу вже під час війни, посилаючись на лист Департаменту соціального забезпечення МОУ від 26.03.2025 № 220/13/19466, який виключав осіб, що станом на 24.02.2022 вже проходили строкову службу.

Донецький окружний адміністративний суд, рішення від 17.07.2025 у справі № 200/3887/25: військовий проходив строкову службу, у січні 2023 року (у 21 рік) підписав контракт, брав участь у бойових діях. Суд зазначив, що згаданий лист ДСЗ МОУ має ненормативний характер, і задовольнив позов.

Донецький окружний адміністративний суд, рішення від 18.07.2025 у справі № 200/3798/25 – аналогічні попереднім висновки, позов задоволено.

Закарпатський окружний адміністративний суд, рішення від 30.06.2025 у справі № 260/3501/25 – суд визнав відмову у виплаті 1 млн протиправною.

Львівський окружний адміністративний суд, рішення від 06.11.2025 у справі № 380/14556/25: на момент підписання контракту у 2022 позивачу не виповнилося 25 років, підстава відмови: навчання у військовому коледжі до 24.02.2022. Суд визнав право на виплату.

Після 07.08.2025 питання закрито: Постанова КМУ № 942 включила строковиків, які уклали контракт під час воєнного стану, до суб’єктного складу отримувачів ОГВ в розмірі 1 млн. Але – з уже згаданим обмеженням: без права на пропорційну виплату чи виплату за поранення при неповних шести місяцях участі в бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій.

3. Вік 25 років на момент виникнення права

У цій категорії практика розділяється на два дотичні питання. Перше – вік саме на момент прийняття або призову на службу (а не поточний вік військового). Друге – чи враховуються періоди безпосередньої участі в боях, отримані вже після того, як військовому виповнилося 25 років, якщо на службу він потрапив, будучи молодшим.

З першого питання не вдалось знайти судової практики, хоча випадки укладення контракту саме в день народження є. І відмови на такій підставі у військових частинах також є.

Щодо другого питання – офіційна позиція Міноборони (Роз’яснення Міністра оборони від 26.09.2025 № 5601/уд) полягає в тому, що всі періоди безпосередньої участі у бойових діях враховуються, зокрема й після досягнення 25 років, – головне, щоб на службу особу прийняли чи призвали до досягнення цього віку. 

4. Участь у бойових діях менше шести місяців (пропорційна виплата 1 млн грн й винятки)

Абзац третій пункту 4 постанови передбачає: якщо сукупна тривалість безпосередньої участі у бойових діях станом на 13.02.2025 менша за шість місяців, винагорода виплачується пропорційно – з розрахунку 1/6 від 1 млн грн за кожні 30 днів участі. 

Абзац четвертий встановлює виняток: якщо є факт поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов’язаних із захистом Батьківщини, або перебуванням у полоні (крім добровільної здачі), – винагорода виплачується в повному обсязі незалежно від фактичної кількості днів безпосередньої участі.

Івано-Франківський окружний адміністративний суд, справа № 300/8569/25 (апеляційне оскарження триває): військовий перебував у районі бойових дій 128 днів, після чого у нього виявили захворювання, пов’язане із захистом Батьківщини. Частина відмовила саме через недостатню тривалість участі та через те, що захворювання виявили вже після 13.02.2025. Суд першої інстанції визнав бездіяльність протиправною і зобов’язав нарахувати повну суму.

Закарпатський окружний адміністративний суд, рішення від 26.06.2025 у справі № 260/3907/25: поранення, пов’язане із захистом Батьківщини, за неповного строку участі в боях – суд застосував абзац четвертий пункту 4 і зобов’язав виплатити повний 1 млн грн.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд, рішення від 24.06.2026 у справі № 160/4210/26: суд відмовив у задоволенні позову колишнього військовослужбовця Нацгвардії, звільненого з полону. Причина відмови – не тривалість участі в боях, а те, що станом на 13.02.2025 позивач уже не проходив військову службу: його виключили зі списків особового складу 13.09.2024, ще до дати набрання постановою чинності.

Інші поширені підстави відмов (перелік не є вичерпним)

5. Присвоєння офіцерського звання

Івано-Франківський окружний адміністративний суд, рішення від 29.08.2025 у справі № 300/4425/25: військовий прийнятий на службу солдатом у березні 2022 року, 10.11.2024 отримав звання молодший лейтенант, отримав поранення 10.07.2024. Частина відмовила, оскільки станом на 13.02.2025 позивач мав офіцерське звання. Суд зобов’язав частину повторно розглянути рапорт із урахуванням цієї норми.

Львівський окружний адміністративний суд, рішення від 24.11.2025 у справі № 380/14652/25 – ситуація з отриманням офіцерського звання вже після 13.02.2025, суд на боці військового.

6. Звільнення за станом здоров’я до 13.02.2025

Волинський окружний адміністративний суд, рішення від 18.12.2025 у справі № 140/12475/25 (триває апеляційне оскарження). Суд виснував, що тлумачення абзацу 4 пункту 4 Постанови № 153 у вузькому значенні, тобто лише відносно осіб, у яких наявне захворювання, поранення (травма, контузія, каліцтво), одержаних під час захисту Вітчизни, але за умови подальшого проходження ними військової служби (тобто визнання таких осіб придатними до військової служби), буде дискримінаційним відносно осіб, які отримали інвалідність, пов’язану із захистом Батьківщини та є непридатними до військової служби з незалежних від них обставин.

Одеський окружний адміністративний суд, рішення від 30.10.2025 у справі № 420/28300/25 (рішення набуло чинності) – рішення про право на ОГВ для особи, звільненої за станом здоров’я до дати набрання чинності постановою, залишено в силі апеляційною інстанцією з тими самими мотивами.

Чернігівський окружний адміністративний суд, рішення від 25.08.2025 у справі № 620/6914/25: звільнення за станом здоров’я (інвалідність внаслідок поранення) не може бути підставою для відмови, оскільки не залежить від волі військового, а вузьке тлумачення постанови було б дискримінаційним.

7. Звільнення з полону до дати чинності постанови

Право на повну виплату незалежно від строку участі в боях мають особи, звільнені з полону, – але лише за умови, що станом на 13.02.2025 вони ще проходили службу або підпадають під окремі підстави (звільнення після 13.02.2025 тощо).

Дніпропетровський окружний адміністративний суд, рішення від 24.06.2026 у справі № 160/4210/26 (див. категорію 4 вище) — відмова саме з цієї підстави: виключення зі списків особового складу у зв’язку зі звільненням з полону відбулося 13.09.2024, тобто до 13.02.2025.

Для сімей військовослужбовців, які перебувають у полоні чи вважаються зниклими безвісти, право на ОГВ окремо врегульоване Законом України від 08.10.2024 № 3995-IX та підтверджене в офіційному роз’ясненні Міноборони – за умови відповідності іншим критеріям постанови.

8. Підрозділ не належить до суб’єктів, визначених постановою

Найпоширеніший приклад – Департамент поліції особливого призначення «Об’єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють»». У низці справ (№ 360/1150/25, № 500/2726/25, № 280/4633/25, № 280/5242/25, № 420/27991/25, № 360/2375/25, № 460/16630/25) суди визнавали, що цей підрозділ не є «правоохоронним органом спеціального призначення» у розумінні постанови, і відмовляли в задоволенні позовів.

Справа № 280/4633/25 пройшла апеляційний перегляд (рішення залишено без змін) і наразі перебуває на розгляді Верховного Суду.

9. Притягнення до дисциплінарної або кримінальної відповідальності

Відмови з цієї підстави суди здебільшого підтримують, якщо порушення справді мало місце до 13.02.2025: справи № 360/1592/25, № 140/8752/25, № 460/16191/25, № 520/29458/25. Водночас випадки притягнення до відповідальності після 13.02.2025 до уваги не беруться.

Запорізький окружний адміністративний суд, рішення від 02.02.2026 у справі № 280/10174/25: подія, зазначена у рапорті про дисциплінарне порушення, відбулася 10.08.2025 – після дати чинності постанови. Суд не взяв цей аргумент до уваги і задовольнив позов.

Висновки

Переважна частина спорів за Постановою № 153 виникає не через складність норми, а через те, зміст постанови такий, що його можна тлумачити і вузько і формально. Суди ухвалюючи рішення на користь військовослужбовців, спираються на принцип недискримінації і беруть до уваги саму мету постанови. Але це не означає автоматичного виграшу за будь-яких обставин.

Проблема, яку варто було вирішити не в суді, а на рівні внесення змін до нормативного акта. Постанова Кабміну залишає надто багато простору для двоякого трактування. Наслідок – масове судове оскарження, яке навантажує і суди, і державний бюджет (судові витрати). Поки Постанова № 942 закрила частину прогалин (строковики, атестація на офіцерські звання), питання контрактів, укладених до 24.02.2022, статусу окремих підрозділів і межі застосування винятку за поранення чи полон залишаються відкритими до формування правової позиції Верховним Судом.

Поширені запитання

Чи можна отримати виплату частинами, якщо участь у бойових діях менша за шість місяців?

Так, за формулою 1/6 від 1 млн грн за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях, сумарно обчислених станом на 13.02.2025, – крім випадків поранення, захворювання чи полону, коли винагорода виплачується в повному обсязі незалежно від строку участі.

Що робити, якщо військова частина не відповідає на рапорт?

Відсутність реакції командира протягом 14 днів (для ЗСУ) після подання рапорту вважається протиправною бездіяльністю і є підставою для звернення до окружного адміністративного суду за місцем знаходження військової частини або за зареєстрованим місцем проживання позивача. Хоча ефективним буде саме оскарження дії – відмови.

Який строк на звернення до суду?

Шість місяців з моменту, коли особа дізналася або мала дізнатися про порушення свого права (частина друга статті 122 КАС України). Тобто з моменту отримання відмови.

Чи обов’язково спочатку подавати рапорт, перш ніж звертатися до суду?

Так. Подання рапорту командиру – обов’язковий крок: без нього неможливо довести факт протиправної бездіяльності військової частини і правильно обчислити процесуальний строк звернення до суду.

The post Постанова КМУ № 153: підстави відмов у виплаті 1 млн грн військовим до 25 років і практика суду 2026 first appeared on Адвокати ЗСУ.

За останні півроку Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалив щодо пункту 4 постанови КМУ № 704 два рішення, які на практиці тягнуть у протилежні боки. Обидва – касаційні. Обидва – про ту саму норму. Одне з’явилося 17 лютого 2026 року, інше -16 липня 2026 року. 

Перше: суди не повинні застосовувати фіксовану суму 1762 грн, навіть якщо формально вона чинна. 

Друге: Уряд мав повне право цю суму встановити, і пункт 4 постанови КМУ № 704 є чинним, а постанова КМУ 481 “вичерпала свою дію”.

Очікується: рішення об’єднаної палати КАС ВС у справі № 240/401/26 щодо співвідношення ст. 7 і ст. 265 КАС України при оцінці чинності постанови КМУ № 481.

Звідки взялася суперечка щодо перерахунку грошового забезпечення

У первісній редакції постанови КМУ від 30 серпня 2017 року № 704 пункт 4 прив’язував розміри посадових окладів і окладів за військовим (спеціальним) званням до прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, – величини, яка щороку зростає. 

У 2018 році постановою КМУ № 103 Уряд «заморозив» цю прив’язку на конкретній даті – прожитковому мінімумі станом на 01.01.2018. Постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 (залишена без змін Верховним Судом 20 жовтня 2022 року) визнала цю зміну протиправною й відновила прив’язку до прожиткового мінімуму.

12 травня 2023 року КМУ прийняв постанову № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704», яка набрала чинності 20 травня 2023 року. 

Пункт 2 цієї постанови виклав абзац перший пункту 4 постанови № 704 у такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Цікавий нюанс, на який звернув увагу позивач у справі № 320/29450/24: 1762 грн – це точний розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, тобто та сама величина, яку суди роком раніше вже визнали незаконною основою для розрахунку окладів. Уряд, по суті, підставив конкретне число туди, де раніше стояло словосполучення «прожитковий мінімум… на 01.01.2018».

Справа № 320/29450/24: Уряд мав право встановлювати тверду суму для розрахунку грошового забезпечення

У цій справі позивач – військовий пенсіонер, просив визнати неправомірними дії КМУ під час прийняття постанови № 481 і зобов’язати Уряд скасувати її пункт 2. 

Аргумент: встановлюючи фіксовану суму замість прожиткового мінімуму, КМУ вийшов за межі повноважень і звузив зміст соціальних гарантій, гарантованих статтею 22 Конституції. 

Окружний адміністративний суд міста Києва (14.03.2025) і Шостий апеляційний адміністративний суд (18.06.2025) з цим погодилися: визнали пункт 2 постанови № 481 протиправним і нечинним, вказавши, що КМУ «не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів у твердому (фіксованому) розмірі».

Колегія суддів КАС ВС це рішення скасувала. Ключовий висновок – про межі дискреції Уряду:

«…саме Уряду делеговано право встановлювати умови, порядок, а також розміри складових грошового забезпечення, і таке право є дискреційними повноваженнями, визначеними нормами Конституції України та Законом № 2011-ХІІ.»

«Верховний Суд уважає помилковими твердження судів першої та апеляційної інстанцій про те, що КМУ не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів, зокрема у твердому (фіксованому) розмірі.»

Але є й другий, окремий аргумент – процесуальний. Колегія визнала норму пункту 2 постанови № 481 такою, що на момент розгляду справи вже «вичерпала свою дію»:

«…пункт 2 Постанови № 481 після набрання чинності цієї постанови, яка сформулювала по новому пункт 4 Постанови № 704 у конкретній частині, став нормою акту, до якого внесено цю зміну, вичерпав свою дію і на час розгляду справи не регулював спірні правовідносини, відповідно він не повинен був підлягати судовій оцінці за змістом.»

Тобто оскаржувати саму «змінюючу» норму постфактум – коли вона вже влилася в текст постанови № 704, – суд визнав неефективним способом захисту. Підсумок:

«Верховний Суд не встановив законних підстав, які б свідчили про протиправність дій КМУ під час прийняття спірної Постанови № 481, оскільки Уряд має право встановлювати розмір грошового забезпечення військовослужбовцям (зокрема, базової величини), що прямо регламентовано Законом № 2011-XII». 

«При цьому, пункти 1, 2 Постанови № 704 не визнавалися нечинними та не оскаржувалися в судовому порядку».

«Додатково, колегія суддів звертає увагу, що суди попередніх інстанцій, стверджуючи про те, що з прийняттям КМУ Постанови № 481 фактично відбулося звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод позивача, які гарантовані статтею 22 Конституції України (у частині отримання ним конкретних соціальних гарантій, як військовослужбовця), взагалі не досліджували та не встановлювали обставини, чи дійсно відбулося таке втручання в права позивача з моменту прийняття Постанови № 704 у первісній редакції до внесення змін до цієї постанови на підставі Постанови КМУ № 481».

Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що рамках даної справи «позовні вимоги ОСОБА_1 не відповідають вимогам чинного законодавства, а обраний ним спосіб захисту є неправильним та неефективним».

Справа № 520/5814/24: застосування 1762 грн в обрахунку грошового забезпечення  є неправомірним, навіть якщо норма Постанови № 704 чинна

Ця справа – не про скасування постанови № 481 як такої, а про конкретну відмову військової частини видати військовому пенсіонеру оновлену довідку про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії станом на 01 січня 2024 року. Відмову обґрунтували саме чинністю постанови № 481: мовляв, з 20.05.2023 розрахункова величина – 1762 грн, а не прожитковий мінімум, тож підвищення прожиткового мінімуму на 2024 рік на перерахунок пенсії не впливає.

Справу розглядала судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав КАС ВС – розширений склад, який формує позицію для всіх нижчих судів і, як правило, для інших колегій самого КАС ВС. І палата прямо вказала, що відступає від власної попередньої практики:

«…колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20 жовтня 2025 року у справі № 600/3516/24-а та від 22 жовтня 2025 року у справі № 420/3824/25, у яких… з дня набрання чинності Постановою № 481 (20 травня 2023 року) та протягом усього періоду її дії (до 18 червня 2025 року) правові підстави для видачі довідок… із застосуванням… прожиткового мінімуму… відсутні.»

Аргументація палати спирається не на межі повноважень КМУ (тут вона з колегією у справі № 320/29450/24 фактично не сперечається), а на ієрархію нормативних актів. Прожитковий мінімум щороку встановлюється законом про Державний бюджет та законом про державні соціальні стандарти – актом вищої юридичної сили, ніж постанова КМУ. Частина третя статті 7 КАС України наказує суду застосувати акт вищої сили – незалежно від того, чи скасована підзаконна норма в судовому порядку:

«…з огляду на визначені в частині третій статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами пункт 2 Постанови № 481… не підлягає застосуванню як такий, що є протиправним і таким, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили.»

ВС також пояснює, чому вважає фіксовану суму шкідливою по суті, а не лише формально дефектною:

«…пункт 4 Постанови № 704 в редакції пункту 2 Постанови № 481 замінює такий державний соціальний стандарт як прожитковий мінімум на сталу величину – 1762,00 грн, застосування якої… не лише суттєво зменшує… розміри окладів, а й зводить нанівець мету прийняття Постанови № 704 як такої.»

Підсумковий, прямо сформульований і виділений у самому тексті постанови висновок:

«…під час обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням має застосовуватися пункт 4 Постанови № 704 в первісній редакції, яка передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а не редакція, змінена Постановою № 481, якою визначено фіксовану розрахункову величину – 1762,00 грн.»

Касаційну скаргу позивача задоволено частково: відповідача зобов’язано підготувати нову довідку з розрахунком через прожитковий мінімум станом на 1 січня 2024 року.

Де ці рішення сходяться, а де – розходяться

Формально протиріччя можна «розвести» по предмету спору. Справа № 320/29450/24 відповідає на абстрактне питання: чи мав Уряд повноваження встановити тверду розрахункову величину замість прив’язки до прожиткового мінімуму. Відповідь – мав. 

Справа № 520/5814/24 відповідає на інше питання: чи повинен суд у конкретному спорі про перерахунок пенсії застосувати цю тверду величину, якщо вона суперечить закону про Державний бюджет. Відповідь – не повинен, навіть якщо норма не скасована.

Юридично це не взаємовиключні тези: акт може залишатися чинним (не визнаним нечинним в окремому провадженні) і водночас не застосовуватися судом у конкретній справі через пряму вказівку статті 7 КАС України. Це різні процесуальні інструменти, і в теорії вони можуть існувати одночасно.

Але є деталь, яку важко не помітити: постанова від 16.07.2026 у справі № 320/29450/24 жодного разу не згадує ні саму постанову палати від 17.02.2026, ні справи № 600/3516/24-а чи № 420/3824/25, від яких палата відступила. Натомість колегія посилається на постанову ВС від 24.06.2025 у справі № 420/5584/24 – з висновком про делеговані повноваження КМУ, який лежить у тій самій логіці, від якої палата якраз відступила. П’ять місяців, той самий пункт 4 тієї самої постанови КМУ – і жодного перетину аргументації.

Верховний Суд підтвердив наявність різне застосування норм: справа № 240/401/26

Розбіжність, описана вище, – не припущення авторки. 22 травня 2026 року колегія суддів КАС ВС у справі № 240/401/26 прямо зафіксувала це ухвалою і передала справу на розгляд об’єднаної палати Касаційного адміністративного суду (частина друга статті 346 КАС України – механізм, що застосовується саме тоді, коли різні палати одного суду по-різному застосовують норму права):

«…на момент постановлення цієї ухвали у Верховному Суді склалася ситуація, коли судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян та судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав по-різному застосовують положення статей 7 та 265 Кодексу адміністративного судочинства України в частині кваліфікації чинності постанов Уряду» (ухвала КАС ВС від 22.05.2026, справа № 240/401/26).

За цим формулюванням стоїть конкретна справа: військовослужбовиця прикордонної служби роками отримувала оклад, розрахований із «замороженого» прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 – тієї самої величини, яку суди визнали незаконною ще в 2020 році. Житомирський окружний адміністративний суд (18.02.2026) частково задовольнив її позов, стягнувши недоплату за періоди, коли постанова № 481 не діяла, але відмовив за період 20.05.2023 – 17.06.2025 – коли постанова № 481 формально була чинною. Саме за цей період позивачка наполягала на застосуванні позиції палати із справи № 520/5814/24 (прожитковий мінімум незалежно від формальної чинності постанови № 481). Натомість суди попередніх інстанцій виходили з протилежної лінії практики – тієї самої, на яку спирається постанова від 16.07.2026 у справі № 320/29450/24 (постанова діє, доки не скасована, і наслідки скасування не поширюються назад).

Колегія КАС ВС, розглядаючи касаційну скаргу, визнала: ухвалити рішення в цій справі означало б неминуче відступити від однієї з двох ліній практики. Тому справу передано до об’єднаної палати.

Це означає, що висновки цієї статті не є завершеною крапкою в спорі: об’єднана палата КАС ВС може або підтвердити підхід із справи № 520/5814/24 (і тоді позиція «прожитковий мінімум незалежно від формальної чинності постанови № 481» стане обов’язковою для всіх судів), або схилитися до підходу, застосованого в постанові № 320/29450/24.

Що це означає для періоду перерахунку грошового забезпечення після 20 травня 2023 року

Для військовослужбовця чи пенсіонера, який готує заяву про перерахунок пенсії або грошового забезпечення за період з 20.05.2023, позиція палати у справі № 520/5814/24 залишається чинним і застосовним аргументом: розрахунок через прожитковий мінімум, а не через 1762 грн. Постанова від 16.07.2026 цю позицію не скасовує і не спростовує – вона просто її не торкається, бо вирішує інше питання (абстрактну правомірність самої постанови № 481, а не конкретний перерахунок).

Водночас спроба домогтися визнання постанови № 481 нечинною «в цілому», як у справі № 320/29450/24, тепер наштовхнеться на прямий касаційний прецедент не на вашу користь – і на додатковий процесуальний бар’єр: якщо змінювальна норма вже влилася в текст постанови № 704, суд може відмовити з мотивів «норма вичерпала дію», не заглиблюючись у суть спору взагалі.

Системна проблема більша за цифру «1762»

Спір навколо пункту 4 постанови № 704 – це вже друга спроба Уряду «заморозити» розрахункову величину грошового забезпечення на фіксованому рівні замість зростаючого прожиткового мінімуму: спочатку постановою № 103 у 2018 році, потім постановою № 481 у 2023-му. Обидва рази – з тим самим наслідком: реальна купівельна спроможність окладів заморожується, поки триває черговий раунд судових оскаржень, а відновлення справедливої прив’язки залежить не від законодавця, а від того, чи вистачить у конкретного військовослужбовця чи військового пенсіонера ресурсу дійти до Верховного Суду. Доки прив’язка розрахункової величини грошового забезпечення до прожиткового мінімуму існує на рівні постанови КМУ, а не закону, цей цикл – заморозити, оскаржити, частково відновити, заморозити знову – має шанс повторитися.

Поширені запитання

Яку суму зараз застосовувати для розрахунку грошового забезпечення – 1762 грн чи прожитковий мінімум?

Залежить від типу спору та періодів служби. Для перерахунку пенсії чи довідки про грошове забезпечення в конкретній справі є чинна позиція палати КАС ВС (17.02.2026): застосовувати прожитковий мінімум.

Чи можна оскаржити відмову видати оновлену довідку для перерахунку пенсії через прожитковий мінімум?

Так, і позиція судової палати у справі № 520/5814/24 – сильний аргумент саме для такого позову, оскільки прямо стосується обов’язку видати довідку, а не абстрактної правомірності постанови КМУ.

Чи рішення від 16.07.2026 закриває тему остаточно?

Ні. Воно стосується іншого предмета спору й не скасовує і не згадує позицію судової палати від 17.02.2026. Для конкретних перерахунків ця позиція залишається чинним орієнтиром. Плюс очікуємо рішення ВС у справі № 240/401/26.

Що робити, якщо вже отримали відмову в перерахунку пенсії з посиланням на постанову № 481?

Фіксувати дату й мотиви відмови та звертатися до адміністративного суду з вимогою зобов’язати відповідача видати довідку з розрахунком через прожитковий мінімум – за аналогією зі справою № 520/5814/24.

The post Розрахунок грошового забезпечення військових: суперечлива практика ВС 2026 first appeared on Адвокати ЗСУ.

Умови проєкту визначає постанова Кабінету Міністрів України від 27 травня 2026 року № 674, що набрала чинності 6 червня 2026 року. Матеріал актуальний станом на 20 липня 2026 року; перед зверненням завжди звіряйте чинну редакцію на офіційному порталі, бо строки та ліміти можуть коригуватися окремими змінами.

Хто має право на грошову допомогу

Право на виплату мають дві категорії осіб з повною або частковою втратою зору, і обидві прив’язані до конкретних пунктів Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». 

Перша – учасники бойових дій (російсько-української війни), в тому числі з числа добровольців, особи, особи, залучені до конфіденційного співробітництва з розвідувальними органами України або до до конфіденційного співробітництва на ТОТ. 

Друга – особи з інвалідністю внаслідок війни (російсько-української війни). 

Постанова чітко передбачає, що повна або часткова втрата зору має бути отримана під час захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

Важлива деталь для тих, хто вже отримує інші виплати: допомога за цим проєктом надається незалежно від будь-якої іншої допомоги. Її розмір не враховується під час обчислення сукупного доходу сім’ї для призначення соціальної допомоги і не включається до оподатковуваного доходу.

Розмір допомоги та її цільове призначення

Граничний розмір допомоги – 95 000 гривень без урахування банківської комісії. Окремо проєкт покриває комісію уповноваженого банку за відкриття та обслуговування рахунка – до 2 000 гривень, один раз за весь час дії програми. Витратити кошти можна лише на техніку із затвердженого переліку (додаток 1 до Порядку), який налічує 26 позицій. 

Попри назву «побутова техніка», список охоплює значно більше, ніж кухонні прилади: поряд із мультиваркою, пральною машиною чи холодильником із тактильними позначками там є смартфон із голосовим асистентом, комп’ютер із програмою екранного озвучення, читаюча машина, що розпізнає та озвучує друкований текст, портативні й стаціонарні відеозбільшувачі, GPS-навігатор для орієнтації в просторі, брайлівська друкарська машинка та ліцензії на асистивне програмне забезпечення. Тобто це не просто побут – це засоби, що повертають незрячій людині самостійність у щоденних справах.

Ключове обмеження стосується того, як саме витрачаються гроші. Це не готівка «на руки»: кошти надходять на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання, і зняти їх готівкою або перерахувати кудись, окрім рахунку магазину, заборонено. Оплата йде напряму продавцю за рахунком-фактурою чи інвойсом, який ви подаєте до банку. Такий механізм убезпечує цільове використання, але й позбавляє гнучкості – купити щось поза переліком не вийде.

Які документи потрібні для отримання грошової допомоги

Заява подається до структурного підрозділу з питань ветеранської політики за задекларованим місцем проживання, а для внутрішньо переміщених осіб – за фактичним місцем проживання згідно з довідкою про взяття на облік. 

Подати можна через представника, особисто в паперовій формі, поштою або в електронній формі з кваліфікованим електронним підписом. 

До заяви додається:

інформована згода за встановленою формою; 

рахунок-фактура або інвойс від магазину з усіма реквізитами продавця й переліком товару на суму в межах ліміту; 

медичний документ, що підтверджує втрату зору (консультаційний висновок спеціаліста (форма 028/о), або копія постанови ВЛК, або копія витягу з рішення ЕКОПФО, або копія висновку (довідки до акта огляду) МСЕК). 

Якщо документи подає законний представник чи представник за довіреністю, додається копія його паспорта і відповідна підстава представництва – рішення суду, рішення органу опіки чи довіреність.

Оформити заяву й зібрати документи допомагає фахівець із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб – до нього можна звернутися, якщо самостійно робити це складно.

Строк подання заяви на грошову допомогу

Заяви приймаються лише з 1 до 31 липня 2026 року включно. Пропуск цього строку – самостійна підстава для відмови, і поновити його Порядок не передбачає.

Далі механізм розгортається у стислі терміни. Після перевірки статусу підрозділ протягом трьох робочих днів повідомляє про позитивне рішення і надсилає лист-підтвердження. З ним ветеран іде до уповноваженого банку, це Ощадбанк або Укргазбанк, відкриває спеціальний рахунок і протягом трьох робочих днів надсилає банківську довідку назад до підрозділу. 

Сама виплата грошової допомоги від Червоного Хреста здійснюється з 1 серпня до 30 жовтня 2026 року, у порядку черговості поданих заяв і лише поки в проєкті є кошти. Перерахувати гроші магазину банк має теж до 30 жовтня – усе, що не використано до цієї дати, повертається Червоному Хресту.

Ще один нюанс: якщо документи подані не в повному обсязі, заяву залишають без руху й дають час усунути недоліки – але тільки в межах того самого строку до 31 липня. Тому зволікати до останніх днів місяця ризиковано: на виправлення може просто не залишитися днів.

Чому можуть відмовити у виплаті грошової допомоги

Порядок прямо перелічує підстави для відмови, і знати їх наперед корисно, щоб не втратити шанс через формальність. 

Відмовлять, якщо особа вже отримала допомогу за цим проєктом, не належить до визначених категорій, подала недостовірні відомості або звернулася після 31 липня. Окрема підстава – банальна вичерпаність коштів програми: якщо ви подали заяву пізно, а фінансування вже розібрали, відмова буде правомірною навіть за бездоганних документів.

Саме тому черговість подання має практичне значення. Відповідальність за достовірність усіх відомостей у заяві та документах несе сам заявник або його представник – тож дані в рахунку-фактурі, реквізити магазину й суму варто перевіряти особливо ретельно.

Перелік техніки

1. Смартфон із голосовим асистентом

2. Голосова колонка або «розумний» помічник

3. Мікрохвильова піч та/або мультиварка з голосовими підказками / аудіоконтролем / механічним керуванням

4. Аерогриль з механічним та/або голосовим керуванням

5. Пилосос або робот-пилосос із простим управлінням

6. Пральна машина з механічним або голосовим керуванням

7. Комп’ютер або ноутбук із програмою екранного озвучення

8. Смарт-годинник або фітнес-браслет із голосовими функціями або вібросигналом

9. Сенсор освітлення або нічник із руховим датчиком

10. Годинник або браслет із аудіо- або вібросигналом

11. Ваги з голосовим супроводом (кухонні та/або підлогові)

12. Термометр із голосовим супроводом (кімнатний, медичний та/або кухонний)

13. Телефон із великими кнопками та/або спеціальним екраном для осіб з порушенням зору

14. Телевізор або медіаплеєр із голосовим управлінням та/або голосовим меню

15. Побутові сенсорні прилади з аудіопідказками (чайник, кавоварка тощо)

16. Холодильник або побутова техніка з тактильними позначками

17. Навігаційний трекер або GPS-пристрій для орієнтації в просторі

18. Диктофон або аудіопристрій для запису нагадувань

19. Тривожна кнопка або система виклику допомоги

20. Спеціалізовані пристрої для роботи з візуальною інформацією, відеозбільшувачі (портативні або стаціонарні)

21. Читаюча машина, що розпізнає друкований текст та озвучує його

22. Медичні вимірювальні прилади з функцією мовного виводу результатів або озвученим інтерфейсом (тонометри, глюкометри)

23. Домашній спортивний інвентар та тренажери з механічним керуванням або вбудованою функцією голосового супроводу тренувального процесу

24. Асистивне програмне забезпечення (ліцензії)

25. Механічна брайлівська друкарська машинка

26. Пристрій для створення «голосових міток»

Матеріал має загальний інформаційний характер, актуальний на дату публікації і не замінює індивідуальної консультації.

The post Грошова допомога ветеранам, які втратили зір: як отримати до 95 000 грн на побутову техніку first appeared on Адвокати ЗСУ.

Постанова № 768 передбачає два блоки:

Перший – це мотиваційні контракти з фіксованими строками служби (10, 14, 24 місяці або від шести), які військовослужбовець укладає добровільно. 

Другий – це грошові виплати за пунктом 4 постанови, і вони не залежать від того, чи підписав хтось новий контракт.

Саме друга частина стосується найбільшого кола людей. Право на мотиваційні виплати має кожен військовослужбовець, який під час воєнного стану виконує відповідні завдання, – незалежно від того, за яким саме контрактом він служить. Тому далі зосередимось передусім на розмірах цих виплат, підставах та умовах їх нарахування.

Скільки і за що платять: розміри додаткових виплат

Виплати за пунктом 4 поділені на кілька груп – за саму участь у бойових діях, за виконання бойових (спеціальних) завдань і за конкретний бойовий результат. Розглянемо кожну.

Додаткова винагорода за участь у бойових діях – до 100 000 грн на місяць

Це базова виплата для тих, хто перебуває безпосередньо в районах бойових дій. Її розмір – до 100 000 гривень на місяць, пропорційно часу фактичної участі. Вона належить до виплати військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях, перебуваючи в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій території, на території між позиціями сил оборони та військ держави-агресора або на території держави-агресора.

Одноразова винагорода за бойові завдання – 70 000 або 170 000 грн

Ця винагорода прив’язана до глибини виконання завдання на передовій і нараховується на місяць пропорційно часу його виконання:

• 170 000 грн – під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення, у першому ешелоні оборони чи наступу, до взводного опорного пункту включно, а також на окупованій території, у «сірій зоні» та на території держави-агресора;
• 70 000 грн – під час ведення таких дій до ротного опорного пункту включно.

Винагорода за конкретні бойові дії – за добу і за результат

Окремий блок винагород постанова прив’язує вже не до посади чи місяця, а до конкретного результату:

• 40 000 грн з розрахунку за добу – за штурмові дії із захоплення позицій (будівель, споруд) безпосередньо на лінії бойового зіткнення або в глибині оборони противника;
• 20 000 грн з розрахунку за добу – за штурмові дії з відновлення (повернення) власних позицій, захоплених інфільтрованими групами противника, у глибині оборони своїх військ;
• 100 000 грн – за взяття в полон військовослужбовця противника (за кожного; сума розподіляється пропорційно між тими, хто безпосередньо брав участь у захопленні);
• 15 000 грн – за знищення живої сили противника (за кожного знищеного у стрілецькому або рукопашному бою, за умови підтвердження відеофіксацією).

Дві добові винагороди за штурмові дії між собою не додаються: якщо за одну добу є підстава і на 20 000, і на 40 000 гривень, виплачується та, що більша.

Пункти управління та інструктори – 50 000, 30 000 і 10 000 грн

За виконання бойових (спеціальних) завдань на пунктах управління — органів військового управління, бригад, центрів, полків, зведених підрозділів, батальйонів, комендатур і загонів – передбачено 50 000 гривень на місяць пропорційно часу. Виняток становлять військовослужбовці підрозділів охорони, забезпечення та обслуговування у складі цих пунктів.

Для решти військовослужбовців, які не підпадають під наведені вище умови, діють менші суми: від 15 000 до 30 000 гривень на місяць для інструкторського складу військових частин і 10 000 гривень на місяць для всіх інших.

Ліміт 460 000 грн додаткових виплат  і правило «більшої винагороди»

Постанова прямо встановлює межу: загальна сума виплат не може перевищувати 460 000 гривень на місяць. Для військовослужбовця у цей ліміт входять винагороди за участь у бойових діях і за бойові завдання; для поліцейського – ще й додаткова винагорода до 100 тис. гривень за постановою № 168.

Діє й інше обмеження. Якщо військовослужбовець одночасно має право на кілька додаткових винагород за різними умовами, виплачується лише та, що передбачає більший розмір. Те саме правило застосовується до одноразових винагород. Тобто підстави не підсумовуються автоматично – система орієнтована на найвищу з можливих виплат у межах загального ліміту.

Кому належать додаткові виплати: підстави та умови

Коло отримувачів окреслене в пункті 4 постанови досить широко. Виплати нараховуються військовослужбовцям Збройних Сил, розвідувального органу Міноборони, Держспецтрансслужби, Національної гвардії, Держприкордонслужби, СБУ, Служби зовнішньої розвідки та Держспецзв’язку, а також поліцейським.

Головна умова – не факт перебування на службі сам по собі, а фактичне виконання відповідних завдань під час воєнного стану. 

Для кожної винагороди постанова прописала свій критерій: безпосередня участь у бойових діях, конкретна глибина завдання (до взводного чи ротного опорного пункту), штурмові дії, взяття полоненого чи знищення живої сили з відеофіксацією. Конкретний порядок, умови й категорії осіб деталізує Міністерство оборони за погодженням із Міністерством фінансів. Тому у спірних ситуаціях вирішальними стають саме документи, що підтверджують участь у діях та їх характер.

Пенсія і відпочинок: два практичні нюанси

Перший нюанс важливий на майбутнє. Виплати, передбачені постановою № 768, не враховуються під час призначення та перерахунку пенсії за Законом «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Тобто ці кошти не збільшать майбутню пенсію – це саме мотиваційна виплата за поточну службу, а не складова грошового забезпечення для пенсійних розрахунків.

Другий нюанс стосується відпочинку. За виконання бойових завдань до ротного опорного пункту включно постанова передбачає час на відпочинок – один день за кожні два дні виконання таких завдань. Надається він за рішенням командира військової частини і з урахуванням оперативної обстановки, тобто автоматичним правом на конкретну дату це не є.

Прикінцеві та перехідні положення: відстрочки й дата застосування

Постанова встановлює, що вона набирає чинності з дня опублікування, крім пунктів 4 і 5, які набирають чинності з дня опублікування, але застосовуються з 1 червня 2026 року. На практиці це означає, що виплати нараховуються за червень 2026 року «заднім числом»: той, хто виконував бойові завдання у червні, отримує нові суми вже в липні. Сам експериментальний проєкт розрахований на два роки з наступного дня після набрання чинності – тобто орієнтовно до червня 2028 року.

Перехідні положення дають ще одну відчутну гарантію – відстрочку від мобілізації. Військовозобов’язані, які проходили військову службу за контрактом строком від одного року, не уклали мотиваційний контракт і були звільнені після набрання чинності постановою у зв’язку із закінченням строку контракту, через сімейні обставини чи інші поважні причини, не підлягають призову під час мобілізації протягом шести місяців з дня звільнення. До цього строку додається ще один місяць за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях, а всі підстави рахуються за сукупністю.

Окрема відстрочка передбачена для тих, кого звільнено у строки, визначені указом Президента (за рішенням про демобілізацію): такі військовозобов’язані не підлягають призову протягом трьох років з дня звільнення. Для тих, хто служив саме за мотиваційним контрактом, у Порядку прописано власну «сітку» відстрочок – залежно від строку контракту (10, 14, 24 місяці чи від шести) та кількості днів участі у бойових діях. Усі ці строки теж обчислюються за сукупністю підстав.

Часті запитання

З якої дати діють нові виплати військовим?

Пункти 4 і 5 постанови застосовуються з 1 червня 2026 року, хоча сама постанова набрала чинності з дня опублікування у червні 2026 року. За червень виплати нараховують у липні.

Чи потрібно підписувати мотиваційний контракт, щоб отримати виплати?

Ні. Виплати за пунктом 4 не залежать від укладення мотиваційного контракту й належать військовослужбовцям та поліцейським, які виконують відповідні завдання під час воєнного стану.

Який максимальний розмір виплат на місяць?

Загальна сума не може перевищувати 460 000 гривень на місяць. За різними умовами виплачується найбільша винагорода, а не їх сума.

Чи впливають ці виплати на майбутню військову пенсію?

Ні. Постанова прямо визначає, що ці виплати не враховуються під час призначення та перерахунку пенсії.

Висновок

Постанова № 768 зробила систему бойових виплат прозорішою за розмірами, але складнішою в застосуванні: багато що залежить від правильного документального підтвердження участі у діях, їх характеру та глибини завдання. Саме на цьому етапі найчастіше виникають спори – коли розмір нарахованої винагороди не відповідає фактично виконаним завданням або коли йдеться про відстрочку від мобілізації після звільнення.

Матеріал має загальний інформаційний характер станом на 20 липня 2026 року і не замінює індивідуальної юридичної консультації. Норми слід перевіряти в чинній редакції на zakon.rada.gov.ua.

The post Додаткові мотиваційні виплати військовослужбовцям: що змінила постанова № 768 first appeared on Адвокати ЗСУ.

Чи законна кожна постанова ТЦК та СП про притягнення до адміністративної відповідальности за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП? Практика показує: далеко не завжди. 

Суди скасовують постанови ТЦК та СП про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил військового обліку та законодавства про мобілізацію і оборону, і підстави такого скасування є типовими. Тим не менше ТЦК та СП не роблять висновки і порушення закону надалі допускаються.

Розглянемо типову ситуацію на прикладі рішення Новобаварського районного суду м. Харкова, яке я отримимала нещодавно. Своїм рішенням суд скасував постанову про накладення штрафу у розмірі 17 000 грн (після відкриття виконавчого провадження вже 34 000 грн).

Суть справи про скасування штрафу ТЦК та СП

Чоловіка примусово доставили до ТЦК та СП, оскільки, за версією відповідача, він перебував в розшуку за неявку за повісткою до РТЦК. Того ж дня йому оформили направлення на ВЛК, мобілізували, склали протокол, розглянули справу і винесли постанову про штраф. Позивач стверджував, що жодної повістки належним чином не отримував, а про існування постанови дізнався лише після блокування банківських рахунків, будучи вже військовослужбовцем.

Суд визнав постанову протиправною й закрив провадження. Розглянемо, на яких підставах.

Повістка ТЦК та СП, яка не відповідає вимогам закону

Суд встановив, що повістка ТЦК та СП не була сформована через Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов’язаних та резервістів – на ній відсутній QR-код. Якщо ж повістку оформлено на паперовому бланку, вона мала бути засвідчена особистим підписом керівника ТЦК та СП і скріплена гербовою печаткою. Жодної з цих умов дотримано не було.

Відсутність доказів вручення повістки ТЦК та СП

Навіть якщо припустити, що повістка існувала, відповідач не надав жодного підтвердження її надсилання чи вручення – ні поштового повідомлення з відміткою про відмову отримати відправлення, ні відмітки про відсутність особи за адресою проживання, ні підтвердження особистого вручення під розпис або відмови від такого вручення. Відповідно до п. 41 Порядку проведення призову (Постанова КМУ № 560 від 16.05.2024), саме такі відмітки є єдиним належним підтвердженням оповіщення. Інші засоби доказування закон не допускає.

Протокол без підпису посадової особи ТЦК та СП

Формальний, але важливий момент: протокол про адміністративне правопорушення не містив підпису особи, яка його склала, — порушення прямої вимоги ст. 256 КУпАП. Розгляд справи можливий лише в межах належно складеного протоколу, без нього немає законної підстави для притягнення до відповідальности.

ТЦК та СП  не повідомив про розгляд справи за три доби

Стаття 277-2 КУпАП вимагає вручити повідомлення про розгляд справи про адміністративне правопорушення не пізніш як за три доби до дати засідання. Якщо особа відмовилася підписувати протокол (а саме так стверджував відповідач), обов’язок повідомити про дату й місце розгляду справи окремим повідомленням із цього не знімається. Відповідач такого повідомлення не надіслав – отже, особа не була повідомлена належним чином узагалі.

Усе – за одну добу

Суд окремо звернув увагу на хронологію: доставлення до ТЦК, направлення на ВЛК, проходження ВЛК, складення протоколу і розгляд справи по суті відбулися в межах одного дня. Це прямо суперечить праву особи на правничу допомогу, ознайомлення з матеріалами справи, надання пояснень і доказів, заявлення клопотань – правам, гарантованим ст. 268 КУпАП.

Ключова позиція: мобілізація виключає провадження

Найпринциповіший аргумент суду – процесуальний, а не формальний. Того самого дня позивача мобілізували, і згідно з військовим квитком він розпочав проходження військової служби. За п. 1 ч. 1 ст. 24 Закону «Про військовий обов’язок і військову службу» початком проходження військової служби вважається день відправлення до навчальної частини.

П. 10 ст. 247 КУпАП прямо визначає: провадження у справі про адміністративне правопорушення за ст. 210, 210-1 КУпАП не може бути розпочате, а розпочате – підлягає закриттю, якщо особа проходить військову службу.

Презумпція невинуватости

Суд нагадав правову позицію Верховного Суду (постанова від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а): усі сумніви щодо події порушення та вини особи тлумачяться на її користь, а недоведені подія й вина прирівнюються до доведеної невинуватости особи. Це не декларація, а конкретний інструмент захисту – тягар доведення правомірности рішення завжди лежить на суб’єкті владних повноважень, а не на особі.

Результат розгляду справи про скасування штрафу ТЦК та СП

Суд:

– визнав постанову про притягнення до адміністративної відповідальності протиправною та скасував її;

– закрив провадження у справі про адміністративне правопорушення;

– стягнув із ТЦК та СП на користь позивача сплачений судовий збір.

Що робити, якщо ви отримали постанову ТЦК та СП про штраф

1. З’ясуйте, яким чином і чи взагалі формувалася повістка – через Реєстр (з QR-кодом) чи на паперовому бланку з підписом і печаткою.

2. Перевірте, чи є в матеріалах справи докази фактичного направлення чи вручення повістки – саме вручення, а не факт її існування.

3. Перевірте протокол на предмет підпису посадової особи та дотримання строку повідомлення про розгляд справи (три доби). Перевірте повноваження посадової особи, яка винесла постанову.

4. Не пропустіть процесуальний строк на оскарження – і за поважних причин суд може його поновити.

Кожна постанова ТЦК та СП – це рішення суб’єкта владних повноважень, яке має відповідати не лише букві, а й процедурі закону. Порушення цієї процедури – це не формальність, а самостійна підстава для скасування штрафу.

The post Підстави скасування штрафу ТЦК та СП: судова практика 2026 first appeared on Адвокати ЗСУ.

Дніпровський районний суд м. Києва своїм рішенням у справі № 755/951/26 скасував постанову територіального центру комплектування та соціальної підтримки про накладення штрафу в розмірі 17 000 грн за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та закрив провадження за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Справа є показовою з точки зору стандарту доказування, який суди застосовують до рішень ТЦК та СП про притягнення до адміністративної відповідальності, та демонструє, за яких обставин штраф може бути визнаний протиправним.

Фабула справи скасування штрафу ТЦК та СП

Начальник ТЦК та СП виніс постанову про притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП (порушення правил військового обліку в особливий період – неявка за повісткою) та наклав штраф у розмірі 17 000 грн. За змістом постанови, особа була «належним чином повідомлена про дату, час і місце виклику» до ТЦК та СП, проте не з’явилася, чим порушила вимоги ст. 22 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Позивач оскаржив постанову, зазначивши, що: повістку не отримував; про розгляд справи про адміністративне правопорушення не повідомлявся; справа розглянута за його відсутності без дотримання прав, передбачених ст. 268 КУпАП; він є виключеним з військового обліку з 2015 року.

Правові позиції суду щодо скасування штрафу ТЦК та СП

1. Неналежне повідомлення: ТЦК не довів факт вручення повістки

Суд встановив, що надані відповідачем докази надсилання повістки «не містять відбитки поштового відділення відправника, є нечитабельними», у зв’язку з чим суд був «позбавлений можливості належним чином оцінити строки її надсилання». Крім того, матеріали справи «не містять доказів надсилання позивачу повістки про виклик для розгляду справи про адміністративне правопорушення».

Суд послався на позиції Верховного Суду, сформульовані у постановах від 31.03.2021 (справа № 676/752/17), від 21.03.2019 (справа № 489/1004/17), від 30.01.2020 (справа № 308/12552/16-а та справа № 482/9/17), від 06.02.2020 (справа № 205/7145/16-а), зокрема:

«Обов’язок повідомити особу про місце і час розгляду справи не пізніше ніж за три дні до дати розгляду справи про адміністративне правопорушення вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за три дні до дати розгляду справи. Обов’язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа».

2. Порушення процесуальних прав особи (ст. 268 КУпАП)

Суд зазначив, що неповідомлення позивача про розгляд справи «позбавило можливості позивача скористатись правами передбаченими статтею 268 КУпАП», зокрема: правом знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, користуватися юридичною допомогою адвоката.

Відповідно до ст. 268 КУпАП, справа може бути розглянута за відсутності особи лише у випадках, «коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи».

3. Презумпція невинуватості: недоведена вина = доведена невинуватість

Суд застосував принцип презумпції невинуватості в адміністративному праві: «всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості». На цій підставі суд дійшов висновку, що «факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, суд вважає недоведеним».

4. Суб’єктивна сторона правопорушення не встановлена

Суд звернув увагу на довід позивача, що з оскаржуваної постанови «неможливо встановити на підставі яких доказів було встановлено суб’єктивної сторони складу адміністративного правопорушення». Обов’язок з’явитися до ТЦК пов’язується з датою отримання повістки, а оскільки повістку позивач не отримував, суб’єктивна сторона (вина) не є доведеною.

5. Стягнення витрат на правничу допомогу та витрати на сплату судового збору

Суд стягнув з ТЦК та СП на користь позивача судовий збір (1 331,20 грн) та витрати на правову допомогу адвоката (15 000 грн). Обґрунтовуючи розмір витрат, суд послався на критерії реальності та розумності адвокатських витрат, встановлені практикою Верховного Суду та ЄСПЛ (рішення «Двойних проти України», «Лавентс проти Латвії», «Баришевський проти України»).

Чи можна оскаржити штраф ТЦК за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП?

Так. Постанова ТЦК оскаржується в суді за правилами КАС України. Строк оскарження — 10 днів з дня проголошення або складення повного тексту постанови (ст. 286 КАС). У разі пропуску строку з поважних причин його можна поновити.

Що перевіряти в першу чергу?

Процедурні аспекти: чи отримував особа повістку (і чи є докази вручення); чи повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення не пізніше ніж за три дні; чи розглядалася справа за участі особи або за наявності даних про належне повідомлення; чи було роз’яснено права, передбачені ст. 268 КУпАП.

Хто несе тягар доказування?

Відповідно до позиції Верховного Суду, обов’язок доказування того, що особа була належним чином повідомлена про місце і час розгляду справи, несе уповноважена посадова особа (ТЦК та СП). У справах про оскарження рішень суб’єктів владних повноважень обов’язок доказування правомірності рішення покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС).

Чи можна стягнути витрати на адвоката?

Так. У разі задоволення позову суд стягує з ТЦК та СП на користь позивача судовий збір та витрати на правову допомогу. У даній справі суд стягнув 15 000 грн витрат на адвоката, визнавши їх обґрунтованими та підтвердженими належними доказами.

Які позиції ВС можна використати?

Постанови ВС від 31.03.2021 (справа № 676/752/17), від 21.03.2019 (справа № 489/1004/17), від 30.01.2020 (справи № 308/12552/16-а та № 482/9/17), від 06.02.2020 (справа № 205/7145/16-а) — щодо обов’язку повідомити особу не пізніше ніж за три дні та щодо покладення тягаря доказування повідомлення на уповноважену посадову особу.

The post Скасування судом штрафу ТЦК за порушення правил військового обліку first appeared on Адвокати ЗСУ.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановою від 29 травня 2026 року у справі № 300/1031/25 скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які відмовили матері загиблого військовослужбовця у виплаті одноразової грошової допомоги в розмірі 15 млн грн за Постановою КМУ № 168, обмежившись виплатою 2 013 000 грн за Порядком № 975. Справу направлено на новий розгляд.

Ця постанова є важливою для сімей військовослужбовців, які померли від захворювань під час виконання обов’язків військової служби в умовах воєнного стану. Верховний Суд вказав, що суди не мають  ігнорувати висновок ВЛК про зв’язок смерті із захистом Батьківщини та обмежуватися формальною констатацією діагнозу.

Фабула справи про виплату одноразової грошової допомоги в разі смерті в розмірі 15 млн грн

Громадянин проходив військову службу за контрактом та безпосередньо брав участь у бойових діях. Помер під час виконання службових обов’язків, пов’язаних із захистом Батьківщини. Причина смерті — гострий інфаркт міокарду.

Регіональна військово-лікарська комісія (ВЛК) встановила: захворювання «Хронічна ішемічна хвороба серця» призвело до смерті, і причина смерті пов’язана із захистом Батьківщини.

Комісія Міноборони своїм рішенням призначила матері загиблого допомогу в розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму — 2 013 000 грн, тобто за Порядком № 975. Мати оскаржила це рішення, вимагаючи виплати 15 000 000 грн відповідно до Постанови КМУ № 168.

Позиція суду 1 інстанції що розміру одноразової грошової допомоги: інфаркт — це не загибель

Івано-Франківський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні позову. Суд побудував свою аргументацію на розмежуванні понять «загибель» і «смерть»:

«Загибель» — військова втрата, припинення життя внаслідок впливу зовнішніх чинників стрімкої дії (вибух, постріл, удар), несумісних із життям.

«Смерть» — припинення життя через захворювання, які викликають «збої» у функціонуванні внутрішніх органів.

На цій підставі суд дійшов висновку, що Постанова КМУ № 168 передбачає виплату 15 млн грн лише у двох випадках: загибель військовослужбовця та смерть внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва). Смерть від захворювання (навіть пов’язаного із захистом Батьківщини) не підпадає під жоден із цих випадків.

Суд також зазначив, що не може «самостійно на власний розсуд надавати оцінку діагнозу особи та встановлювати причинний зв’язок захворювання», оскільки це — дискреційні повноваження ВЛК.

Позиція Верховного Суду щодо визначення розміру одноразової грошової допомоги

Верховний Суд скасував обидва рішення та направив справу на новий розгляд. Ключові аргументи:

1. Висновок ВЛК

ВС встановив, що суди попередніх інстанцій «не врахували ці обставини і не надали цим обставинам оцінку, незважаючи на те, що ці обставини є підставою позову». Йдеться про те, що у Витягу з протоколу ВЛК чітко зазначено: причина смерті пов’язана із захистом Батьківщини. Суди ж обмежилися констатацією діагнозу «гострий інфаркт міокарду» і на цій підставі відмовили у позові.

2. Порушено принцип офіційного з’ясування обставин

Верховний Суд нагадав, що в адміністративному судочинстві діє принцип офіційного з’ясування обставин (ст. 2, ч. 4 ст. 9 КАС): суд може вживати заходи для з’ясування всіх обставин справи, у тому числі витребувати докази з власної ініціативи.

Суди цього не зробили — не дослідили, чи брав загиблий безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони на момент смерті.

3. Суди мають дослідити документальне підтвердження безпосередньої участі померлого в бойових діях

ВС вказав, які документи суди повинні витребувати та дослідити: бойові накази (бойові розпорядження), журнали бойових дій, журнали ведення оперативної обстановки, бойові донесення, постові відомості, рапорти (донесення) командирів підрозділів про участь кожного військовослужбовця у бойових діях із зазначенням кількості днів участі.

4. Три рівні одноразової допомоги

Верховний Суд вказав на існування підстав для виплати одноразової грошової допомоги в різних розмірах:

• 750-кратний прожитковий мінімум (за пп. 1 п. 2 ст. 16 Закону № 2011-XII) — у разі смерті під час виконання обов’язків або внаслідок захворювання, пов’язаного з виконанням обов’язків;
• 500-кратний прожитковий мінімум (за пп. 2 п. 2 ст. 16 Закону) — у разі смерті в період проходження служби або внаслідок захворювання, пов’язаного з проходженням служби;
• 15 000 000 грн (за п. 2 Постанови № 168) — у разі загибелі або смерті внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва).

Суд підкреслив, що Постанова КМУ № 168 містить звужений перелік підстав порівняно із Законом № 2011-XII та Порядком № 975.

Практичне значення для сімей померлих військовослужбовців

Ця постанова ВС є важливою для всіх справ, де військовослужбовець помер від захворювання (інфаркт, інсульт, інші гострі стани) під час безпосередньої участі у бойових діях або виконанні завдань оборони. Ключове питання, яке має з’ясувати суд при новому розгляді: чи перебував військовослужбовець у районі ведення бойових дій на момент смерті та чи здійснював заходи, пов’язані із захистом Батьківщини.

Якщо буде встановлено, що смерть від захворювання настала безпосередньо під час участі у бойових діях — це може кваліфікуватися як «загибель» у розумінні Постанови КМУ № 168, що відкриває право на 15 млн грн замість 2 млн.

Для адвокатів ця постанова дає чітку процесуальну інструкцію: при оскарженні рішення Міноборони необхідно наполягати на витребуванні документів підтверджуючих безпосередню участь, а також посилатися на висновок ВЛК як на ключовий доказ зв’язку смерті із захистом Батьківщини.

Відповіді на поширені запитання

Якщо військовослужбовець помер від інфаркту на службі — це 2 млн чи 15 млн?

Залежить від обставин смерті. Якщо інфаркт стався під час безпосередньої участі у бойових діях або виконанні завдань оборони, і ВЛК встановила зв’язок смерті із захистом Батьківщини, є підстави вимагати 15 млн грн за Постановою КМУ № 168. Якщо ж смерть настала від захворювання без зв’язку з безпосередньою участю у бойових діях – виплата здійснюється за Порядком № 975 у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму.

Що робити, якщо Міноборони призначило допомогу в зменшеному розмірі?

Рішення комісії Міноборони можна оскаржити в адміністративному суді. При цьому необхідно: отримати висновок ВЛК із зазначенням зв’язку захворювання та причини смерті із захистом Батьківщини; подати докази безпосередньої участі загиблого у бойових діях (довідку про участь у БД, бойові накази тощо); зібрати докази безпосередньої участі.

Чи може суд сам витребувати докази?

Так. Верховний Суд у цій постанові підтвердив, що в адміністративних справах діє принцип офіційного з’ясування обставин. Суд може вживати заходи для виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, навіть якщо сторони їх не подали.

На які постанови ВС посилатися в аналогічних справах?

Позивачка в касаційній скарзі посилалася на постанови ВС від 17.07.2024 (справа № 600/548/23-а), від 22.08.2024 (справа № 380/9868/23), від 21.08.2024 (справа № 160/20229/22), від 29.03.2024 (справа № 440/3321/23). Тепер до цього переліку додається і постанова від 29.05.2026 у справі № 300/1031/25.

The post Одноразова грошова допомога 15 млн грн у разі смерті від захворювання під час служби: Верховний Суд скасував відмову first appeared on Адвокати ЗСУ.