Скасування штрафу ТЦК за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП: неналежне повідомлення та презумпція невинуватості
Дніпровський районний суд м. Києва своїм рішенням у справі № 755/951/26 скасував постанову територіального центру комплектування та соціальної підтримки про накладення штрафу в розмірі 17 000 грн за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та закрив провадження за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Справа є показовою з точки зору стандарту доказування, який суди застосовують до рішень ТЦК та СП про притягнення до адміністративної відповідальності, та демонструє, за яких обставин штраф може бути визнаний протиправним.
Фабула справи скасування штрафу ТЦК та СП
Начальник ТЦК та СП виніс постанову про притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП (порушення правил військового обліку в особливий період – неявка за повісткою) та наклав штраф у розмірі 17 000 грн. За змістом постанови, особа була «належним чином повідомлена про дату, час і місце виклику» до ТЦК та СП, проте не з’явилася, чим порушила вимоги ст. 22 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Позивач оскаржив постанову, зазначивши, що: повістку не отримував; про розгляд справи про адміністративне правопорушення не повідомлявся; справа розглянута за його відсутності без дотримання прав, передбачених ст. 268 КУпАП; він є виключеним з військового обліку з 2015 року.
Правові позиції суду щодо скасування штрафу ТЦК та СП
1. Неналежне повідомлення: ТЦК не довів факт вручення повістки
Суд встановив, що надані відповідачем докази надсилання повістки «не містять відбитки поштового відділення відправника, є нечитабельними», у зв’язку з чим суд був «позбавлений можливості належним чином оцінити строки її надсилання». Крім того, матеріали справи «не містять доказів надсилання позивачу повістки про виклик для розгляду справи про адміністративне правопорушення».
Суд послався на позиції Верховного Суду, сформульовані у постановах від 31.03.2021 (справа № 676/752/17), від 21.03.2019 (справа № 489/1004/17), від 30.01.2020 (справа № 308/12552/16-а та справа № 482/9/17), від 06.02.2020 (справа № 205/7145/16-а), зокрема:
«Обов’язок повідомити особу про місце і час розгляду справи не пізніше ніж за три дні до дати розгляду справи про адміністративне правопорушення вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за три дні до дати розгляду справи. Обов’язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа».
2. Порушення процесуальних прав особи (ст. 268 КУпАП)
Суд зазначив, що неповідомлення позивача про розгляд справи «позбавило можливості позивача скористатись правами передбаченими статтею 268 КУпАП», зокрема: правом знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, користуватися юридичною допомогою адвоката.
Відповідно до ст. 268 КУпАП, справа може бути розглянута за відсутності особи лише у випадках, «коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи».
3. Презумпція невинуватості: недоведена вина = доведена невинуватість
Суд застосував принцип презумпції невинуватості в адміністративному праві: «всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості». На цій підставі суд дійшов висновку, що «факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, суд вважає недоведеним».
4. Суб’єктивна сторона правопорушення не встановлена
Суд звернув увагу на довід позивача, що з оскаржуваної постанови «неможливо встановити на підставі яких доказів було встановлено суб’єктивної сторони складу адміністративного правопорушення». Обов’язок з’явитися до ТЦК пов’язується з датою отримання повістки, а оскільки повістку позивач не отримував, суб’єктивна сторона (вина) не є доведеною.
5. Стягнення витрат на правничу допомогу та витрати на сплату судового збору
Суд стягнув з ТЦК та СП на користь позивача судовий збір (1 331,20 грн) та витрати на правову допомогу адвоката (15 000 грн). Обґрунтовуючи розмір витрат, суд послався на критерії реальності та розумності адвокатських витрат, встановлені практикою Верховного Суду та ЄСПЛ (рішення «Двойних проти України», «Лавентс проти Латвії», «Баришевський проти України»).
Чи можна оскаржити штраф ТЦК за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП?
Так. Постанова ТЦК оскаржується в суді за правилами КАС України. Строк оскарження — 10 днів з дня проголошення або складення повного тексту постанови (ст. 286 КАС). У разі пропуску строку з поважних причин його можна поновити.
Що перевіряти в першу чергу?
Процедурні аспекти: чи отримував особа повістку (і чи є докази вручення); чи повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення не пізніше ніж за три дні; чи розглядалася справа за участі особи або за наявності даних про належне повідомлення; чи було роз’яснено права, передбачені ст. 268 КУпАП.
Хто несе тягар доказування?
Відповідно до позиції Верховного Суду, обов’язок доказування того, що особа була належним чином повідомлена про місце і час розгляду справи, несе уповноважена посадова особа (ТЦК та СП). У справах про оскарження рішень суб’єктів владних повноважень обов’язок доказування правомірності рішення покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС).
Чи можна стягнути витрати на адвоката?
Так. У разі задоволення позову суд стягує з ТЦК та СП на користь позивача судовий збір та витрати на правову допомогу. У даній справі суд стягнув 15 000 грн витрат на адвоката, визнавши їх обґрунтованими та підтвердженими належними доказами.
Які позиції ВС можна використати?
Постанови ВС від 31.03.2021 (справа № 676/752/17), від 21.03.2019 (справа № 489/1004/17), від 30.01.2020 (справи № 308/12552/16-а та № 482/9/17), від 06.02.2020 (справа № 205/7145/16-а) — щодо обов’язку повідомити особу не пізніше ніж за три дні та щодо покладення тягаря доказування повідомлення на уповноважену посадову особу.
