Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду постановою від 31 березня 2025 року у справі № 295/8165/23 сформулював низку принципових правових позицій щодо призначення покарання за СЗЧ в умовах воєнного стану (ч. 5 ст. 407 КК України).
Ця постанова є важливою для практики, оскільки Верховний Суд не лише підтвердив неможливість звільнення від покарання з випробуванням за цією категорією справ, але й детально розкрив стандарт застосування статей 69 та 75 КК України, а також визначив межі дискреційних повноважень судів при призначенні покарання.
Фабула справи СЗЧ
Військовослужбовець не з’явився на службу до пункту тимчасової дислокації оперативної групи та був відсутній понад один рік. Весь час відсутності засуджений перебував вдома і нікому не повідомляв про свою належність до військової служби.
Суд першої інстанції визнав його винним за ч. 5 ст. 407 КК України та призначив 5 років позбавлення волі, звільнивши від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком 1 рік.
Апеляційний суд за скаргою прокурора скасував вирок у частині покарання та призначив 5 років позбавлення волі – мінімум санкції ч. 5 ст. 407 КК України, відмовивши у застосуванні ст. 75 КК України. Верховний Суд залишив вирок апеляційного суду без змін.
Головні правові позиції Верховного Суду щодо призначення покарання за СЗЧ
1. Звільнення від покарання з випробуванням за СЗЧ (ст. 407 КК України) в умовах воєнного стану є неприпустимим
Верховний Суд чітко зазначив, що звільнення від відбування покарання з випробуванням за злочини, пов’язані з ухиленням від військової служби в умовах воєнного стану, суперечить меті покарання та не може забезпечити реалізацію приписів статей 50, 65 КК України.
Суд вказав: «В умовах воєнного стану, коли військовослужбовці виконують свій військовий обов’язок безпосередньо у регіонах ведення бойових дій, ризикуючи своїм життям, захищаючи суверенітет України, звільнення військовослужбовців, які ухиляються від виконання таких обов’язків, від відбування покарання з випробуванням демотивує та знижує рівень військової дисципліни і боєготовність підрозділів Збройних Сил України та інших військових формувань, що є неприпустимим наслідком такого правозастосування».
Аналогічні висновки ВС сформулював у постановах від 15 листопада 2023 року (справа № 608/67/23) та від 08 травня 2024 року (справа № 944/413/23).
2. Стандарт застосування ст. 69 КК: які обставини вважаються такими, що «істотно знижують ступінь тяжкості»
Верховний Суд деталізував критерії для застосування більш м’якого покарання за ст. 69 КК. Для цього необхідна сукупність принаймні двох обставин, які одночасно відповідають двом умовам: по-перше, вони можуть бути визнані пом’якшуючими відповідно до частин 1 та/або 2 ст. 66 КК України; по-друге, хоча б одна з них істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого.
При цьому Суд навів конкретний орієнтир: обставини, які дають суду повноваження вийти за межі мінімального покарання, мають бути «такого ж характеру і сили, які зумовлюють виокремлення привілейованих складів злочинів». Це, зокрема, стан сильного душевного хвилювання, необхідна оборона з перевищенням її меж, особливий психофізичний стан породіллі – тобто обставини, визначені у статтях 116–118, 123, 124 КК України.
Щире каяття та сприяння розкриттю злочину не були визнані такими, що істотно знижують ступінь тяжкості злочину за ст. 407 КК України.
3. Стан здоров’я не визнано «збігом тяжких обставин»
Сторона захисту посилалася на стан здоров’я засудженого як на збіг тяжких обставин за п. 5 ч. 1 ст. 66 КК України. Верховний Суд відхилив ці доводи, зазначивши, що для визнання цієї пом’якшуючої обставини «необхідно встановити об’єктивний зв’язок між даними обставинами і вчиненим кримінальним правопорушенням».
Суд констатував: не встановлено, що стан здоров’я засудженого «якимось чином заподіяв останньому страждання, негативно вплинув на його психіку, чи міг викликати у нього стан, який перешкодив здійсненню належної поведінки». Медична допомога надавалася засудженому в медичній частині, а питання здоров’я вирішуються у встановленому порядку, відомому військовослужбовцю.
4. Військовослужбовець відповідає за нез’явлення після будь-якого перебування за межами частини
Верховний Суд уточнив, що для військовослужбовців «відповідальність за вчинення злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, настає в разі нез’явлення вчасно на службу без поважних причин після будь-якого перебування поза межами частини, або навіть коли останній повернувся до частини, але не доповів про прибуття відповідному командиру (начальнику), не приступив до виконання обов’язків військової служби».
Оскільки контрактники розпоряджаються вільним від служби часом за власним розсудом, початковим моментом нез’явлення є день, коли вони повинні були прибути на службу, але не прибули.
5. Службове розслідування не є обов’язковим доказом за ст. 407 КК України
Захисник наполягав на відсутності в матеріалах справи службового розслідування щодо зникнення засудженого. Верховний Суд відхилив цей аргумент, зазначивши, що для доведення складу злочину за ч. 5 ст. 407 КК України «необхідність підтвердження доказами чи матеріалами службового розслідування факту зникнення із місця несення служби відсутня».
6. Порядок зміни складу суду та право на відвід
Сторона захисту оскаржувала законність складу апеляційного суду через зміну складу в день розгляду. Верховний Суд зазначив, що «в законі не йдеться про обов’язок суду повідомляти про всі заміни складу суду». Суд зобов’язаний лише оголосити склад, роз’яснити право відводу та з’ясувати, чи заявляють учасники відвід, що було зроблено. Сторона захисту не скористалася правом на відвід.
7. Відмова у звільненні від кримінальної відповідальності за СЗЧ
Засуджений подав клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з наміром повернутися до частини. Верховний Суд відмовив, оскільки командир військової частини письмово повідомив, що не надає згоди на продовження проходження служби. Таким чином, відсутня одна з обов’язкових умов, передбачених ч. 5 ст. 401 КК України, – письмова згода командира.
Ключові тези апеляційного суду щодо покарання за СЗЧ
Апеляційний суд у вироку від 03 липня 2024 року сформулював низку позицій, згодом підтримані ВС:
По-перше, суд послався на практику ЄСПЛ: «суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного (обвинуваченого, засудженого), а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів».
По-друге, апеляційний суд підкреслив, що відсутність належного реагування суду при призначенні покарання за військові злочини під час воєнного стану «може призвести до збільшення рівня злочинності у військах, зниження рівня дисципліни та підриву боєготовності військових підрозділів».
По-третє, суд зазначив, що контрактник добровільно прийняв рішення проходити службу та погодився дотримуватися Конституції, законів, Військової присяги та статутів ЗСУ, а тому його відсутність понад рік свідчить про «безвідповідальне ставлення до служби та нехтування свого конституційного військового обов’язку».
Практичне значення постанови
Постанова Верховного Суду від 31 березня 2025 року підтверджує стійку тенденцію касаційної практики: суди відмовляють у застосуванні ст. 75 КК України за злочинами, пов’язаними з ухиленням від військової служби в умовах воєнного стану. Для адвокатів це означає, що стратегія захисту не в усіх випадках має зосереджуватись на звільненні від покарання з випробуванням чи виправдувальному вироку, а на інших можливих механізмах: застосуванні ч. 5 ст. 401 КК України (за наявності згоди командира), мінімізації строку покарання, доведенні реальних поважних причин нез’явлення.
Водночас ця постанова демонструє, що Верховний Суд вимагає від судів попередніх інстанцій належної мотивації рішень, зокрема щодо відмови у застосуванні ст. 69 КК України – суд не зобов’язаний мотивувати кожну відмову, але у разі застосування ст. 69 КК України повинен це обґрунтувати.
Відповіді на поширені запитання щодо СЗЧ
Чи можливо отримати умовне покарання за СЗЧ під час воєнного стану?
Практика Верховного Суду однозначно свідчить: ні. Починаючи з 2023 року, ВС послідовно скасовує рішення місцевих судів про звільнення від покарання з випробуванням за злочини проти порядку несення військової служби, вчинені в умовах воєнного стану. Рішення у справі № 295/8165/23 підтвердило цю позицію.
Чи можливо звільнення від кримінальної відповідальності за СЗЧ ?
Так, але лише за одночасної наявності трьох умов: добровільне клопотання особи про намір повернутися до частини, вчинення СЗЧ вперше та письмова згода командира військової частини на продовження служби. Відсутність хоча б однієї умови виключає звільнення від відповідальності. У даній справі командир відмовив у наданні згоди.
Чи є стан здоров’я підставою для пом’якшення покарання за СЗЧ?
Стан здоров’я може враховуватися при визначенні розміру покарання, проте не визнається автоматично збігом тяжких обставин. Необхідно довести причинно-наслідковий зв’язок між станом здоров’я та вчиненням правопорушення. Крім того, питання здоров’я повинні вирішуватися у встановленому порядку – через звернення до медичної частини, ВЛК, а не шляхом залишення військової частини.
Чи потрібне службове розслідування для притягнення до відповідальності за СЗЧ?
Ні. Верховний Суд зазначив, що наявність чи відсутність службового розслідування не впливає на доведеність складу злочину за ст. 407 КК України. Достатньо встановити факт нез’явлення вчасно на службу без поважних причин більше 3 діб.